Розділ. 12. Ринок землі та специфіка аграрного виробництва

Земельна рента сплачується землевласнику у вигляді орендної плати за землю. Проте орендну плату слід відрізняти від земельної ренти. Земельна рента є платою за землю як таку. В орендну плату, окрім земельної ренти, можуть включатися й інші елементи: плата (процент) за користування об'єктами, розташованими на орендованій земельній ділянці (господарськими спорудами, комунікаціями, насадженнями дерев тощо), амортизаційні відрахування від вартості прикладеного до землі капіталу та інші (рис. 12.1).

Рис. 12.1. Структура орендної плати

Величина орендної плати фіксується договором про оренду. Вона може фіксуватися і сплачуватися в грошовій та/або натуральній формі.

Якби суспільство могло обійтися лише найбільш родючими землями та ще й близько розміщеними від ринків, аби зайве не витрачатися, то про земельну ренту не доводилося б говорити. Але таке припущення зовсім нереальне, бо таких земель явно замало для насичення все зростаючих потреб суспільства. Тому в економічний оборот втягуються усі землі, що в тій чи іншій мірі придатні для сільськогосподарського виробництва. Наслідком такого стану речей є те, що в сільському господарстві ціна продукції формується за гіршими умовами виробництва, тоді як у промисловості ціни на товари тяжіють до середніх умов виробництва.

Отож, використовувані в аграрному виробництві землі диференційовані, тобто розрізняються за: 1) своєю родючістю (кращі, середні та гірші) та 2) місцем розташування (віддаленістю від місць переробки продукції, ринків збуту). Унаслідок цих природних відмінностей виникає диференціальна земельна рента I.

Диференціальна земельна рента I — це додатковий чистий дохід, який появляється у тих господарників на землі, хто використовує середні та кращі землі, а також землі, розташовані ближче до ринків. Цей дохід жодним чином не пов'язаний з їхніми підприємницькими уміннями й зусиллями, а тому він має привласнюватися (вилучатися) власниками цієї землі.

Але існує ще одна можливість отримання аграрними товаровиробниками додаткового доходу, який має назву диференціальної ренти II.

Диференціальна земельна рента II — це додатковий чистий дохід, що утворюється завдяки додатковим капіталовкладенням задля штучного поліпшення якості землі (зрошення чи осушення, внесення добрив, проведення протиерозійних робіт, прокладка дороги чи моста тощо).

Зростання потреб суспільства в аграрній продукції, з одного боку, та обмеженість придатних для обробітку земель, з другого, — змушує господарників підвищувати інтенсивність аграрного виробництва, що, звісно, потребує додаткових капіталовкладень у підвищення якості землі. Додатковий дохід, отримуваний унаслідок різної ефективності (віддачі) додаткових капіталовкладень, на противагу земельній ренті I, має належати уже підприємцю, оскільки той домігся його отримати своїми інвестиціями. До речі, такий дохід стає можливим на будь-яких землях, незалежно від їхньої родючості та місця розташування. Проте, не виключено, що при переукладанні договору оренди землевласник підвищить орендну плату, аби вилучити хоча б частину цього додаткового доходу.

Як власник землі, так і той, хто безпосередньо господарює на орендованій землі (орендар), заінтересовані в ефективному використанні землі, однак їхні інтереси зазвичай розходяться у питанні щодо терміну оренди. При укладанні контракту орендодавець — власник землі заінтересований у скороченні терміну оренди, аби мати можливість при кожному переукладанні договору нав'язувати орендареві нові умови на свою користь; орендар же, навпаки, заінтересований у максимальному подовженні цього терміну, аби можна було самому отримати повну віддачу від запланованих ним довгострокових інвестувань у землю. Через ненадійність контракту, фермер може втрачати інтерес до деяких довгострокових інвестувань, наприклад, меліоративних робіт, і буде експлуатувати землю до її виснаження. Для уникнення цієї незручності орендних відносин законодавство в деяких розвинених країнах передбачає матеріальну компенсацію тим фермерам, які до закінчення контракту здійснили довгострокові капіталовкладення, а також наділяє їх правом першості при придбанні землі, якщо власник вирішить її продати.

Ми маємо також зауважити, що додаткові інвестиції у землю можуть супроводжуватися не лише зростаючою, але й спадною, зменшуваною продуктивністю (віддачею). У такій неоднозначній залежності доходу від витрат капіталу проявляється один із фундаментальних законів ринкової економіки — закон спадної продуктивності. Цей об'єктивний закон регулює обсяги виробництва таким чином, що послідовні, раз за разом вкладення капіталу в землеробство винагороджуються більшими приростами продукції лишень до певного моменту, а потім наступні капітальні вкладення супроводжуються дедалі меншими приростами обсягів виробництва. На практиці це означає, що, прагнучи досягти максимальної ефективності виробництва, аграрії мають дотримуватися агрокультури, зокрема певної міри щодо внесення добрив і пестицидів, частоти і якості технічних робіт на полі тощо.

Окрім диференціальної земельної ренти, в аграрному виробництві за умов приватної власності на землю має місце й абсолютна рента. Специфіка абсолютної земельної ренти полягає у тому, що вона за своїм походженням не є додатковим чистим доходом землекористувача, а є звичайною платою за право користування будь-якою за якістю та місцем розташування землею як об'єктом приватної власності. Оскільки плата за право користування земельним капіталом стає для орендаря елементом його виробничих витрат, постільки вона включається в ціну продукції, тобто стає своєрідним податком, яким земельні власники — орендодавці обкладають споживачів аграрної продукції. Таким чином, аграрна продукція є відносно дорогою на ринку і через існування класу великих земельних власників.

З погляду економічної теорії, в аграрному виробництві, на додачу до диференціальної та абсолютної земельної ренти, існують можливості для появи і монопольної ренти.

Монопольна земельна рента — це додатковий дохід, отримуваний виробниками тієї сільгосппродукції, яка користується підвищеним попитом, тоді як її пропозиція обмежена через винятковість умов виробництва (наприклад, вирощування особливих сортів винограду, ягід чи фруктів, вирощування какао, чаю, тютюну тощо). Монопольний рентний дохід утворюється за рахунок монопольно високих цін, тобто можливості виробника рідкісної продукції диктувати споживачам свої ціни.

Земельна рента в усі часи викликала суперечки в суспільстві щодо справедливості її існування. Дійсно, сплата диференціальної ренти землевласникам означає зменшення інвестиційного потенціалу підприємців, тобто звужує їх фінансові можливості щодо придбання додаткової техніки і добрив, спорудження нових сховищ для зберігання продукції тощо. Що стосується існування абсолютної ренти як плати за власність, то та взагалі видається пережитком феодалізму. Монопольна ж земельна рента сприймається як надбавка до ціни рідкісної аграрної продукції, яка дістається монополістам. Суперечливий характер земельної ренти часто живить ідею націоналізувати землю з тим, аби рентні платежі спрямовувалися державі і використовувалися нею на користь усьому суспільству.

Зауважимо, що земельна рента виникає не тільки у виробництві сільськогосподарської продукції. Вона утворюється також в добувній промисловості та в будівництві. У цих галузях економіки якість землі та її просторово-географічне розміщення також відіграє дуже важливу роль (наприклад, глибина залягання корисних копалин, близькість житла до транспортного сполучення, престижність району забудови тощо).

В основу визначення ринкової ціни землі закладено принцип, за яким враховується залежність цієї ціни, з одного боку, від розміру рентного доходу, що може дати конкретна земельна ділянка, а з другого, — від процентної ставки на банківські депозити.

Продаючи свою землю, власник розраховує отримати за неї щонайменше таку суму, яка, будучи покладена в банк, принесе йому дохід у формі процента, рівновеликий річній ренті з даної земельної ділянки. Зі свого боку, покупець землі, купує не саму землю, а дохід (ренту), який вона приносить. Отож, ціна землі — це капіталізована земельна рента, або рентний дохід за певну кількість років, яким компенсується сума трансакції.

Наприклад, щорічна рента з 1 га певної ділянки землі становить 10 тис. грн., а банки пропонують своїм вкладникам в середньому 10% річних. Тоді ця земля коштуватиме 100 тис. грн. (10 000 : 0,10). Це означає, що покупець землі може покласти в банк свої 100 тис. грн. і отримувати дохід (процент) такий же, як і землевласник. Так само міркує і землевласник. Тільки кожен із них виношує свої плани на майбутнє.

Конкретна ціна землі як товару визначається кон'юнктурою ринку — попитом і пропозицією землі. Але пропозиція землі в кожен момент постійна і не може зростати чи зменшуватися в залежності від зміни ціни на землю, тобто еластичність пропозиції за ціною дорівнює нулю. Тому, якщо побудувати графічну модель ринку землі (рис. 12.2), крива пропозиції землі має вигляд вертикальної прямої (5). У даному випадку ціна землі залежить лише від величини попиту та ренти. Точка К вказує величину ринкової ціни, яка врівноважує попит та пропозицію земельних ділянок.