Розділ «25»

Муад’Діб і справді бачив майбутнє, але ви маєте усвідомлювати межі його сили. Подумайте про зір. У вас є очі, однак без світла ви не бачите. Якщо ви перебуваєте в долині, то не побачите нічого за нею. Так само й Муад’Діб не завжди міг побачити незвідані землі. Він учить нас, що навіть одне неправильне рішення в пророцтві, можливо навіть єдине недоладне слово, може повністю змінити якийсь аспект майбутнього. Він каже нам: «Видіння часу — широке, однак варто пройти крізь нього, як він перетворюється на вузенькі двері». І завжди Муад’Діб боровся зі спокусою обрати простий, безпечний шлях, застерігаючи, що «він веде вниз, до застою».

Принцеса Ірулан. Пробудження Арракіса

Коли з ночі над їхніми головами випливли орнітоптери, Пол схопив матір за руку й прошипів:

— Не рухайся!

Тоді юнак побачив у місячному світлі головний апарат, зауваживши, як він склав крила, готуючись до приземлення. Відзначив нерозсудливу поквапливість рук пілота на штурвалі.

— Це Айдаго, — видихнув.

Усі ’топтери разом із флагманом приземлилися в котловині, неначе виводок пташенят, що повернулися до рідного гнізда. Айдаго вийшов зі свого апарата й кинувся до них іще до того, як улігся пил. Дві постаті у фрименських робах ішли за ним. Пол упізнав декого — високим чоловіком із бородою кольору піску був Кайнс.

— Сюди! — крикнув Кайнс, повертаючи ліворуч.

Позаду нього інші фримени накинули маскувальні полотна на ’топтери. Апарати перетворилися на гряду невисоких барханів.

Айдаго, з розгону загальмувавши перед Полом, відсалютував хлопцеві.

— Мілорде, неподалік звідси у фрименів є тимчасова схованка, де ми…

— А що там?

Пол указав на жахіття, що чинилося над далекою кручею — реактивні викиди, пурпурові спалахи лазерострілів, які шрамували пустелю.

Кругле пласке обличчя Айдаго торкнула рідкісна усмішка.

— Мілорде… Сір, я залишив для них невеличкий сюр…

Сліпуче біле світло затопило пустелю — яскраве, наче сонце, воно відкинуло тіні на скелі, що стриміли над спуском. Одним стрімким рухом Айдаго схопив Пола за руку, Джессіку за плече й штовхнув їх до котловини. Вони всі розпласталися на піску, коли над ними прогуркотів вибух. Скеля, з якої щойно зістрибнули люди, осипалася лавиною уламків.

Айдаго сів й обтрусив із одягу пісок.

— Це не родинний ядерний арсенал! — вигукнула Джессіка. — А то я вже подумала…

— Ти там установив щит, — збагнув Пол.