Розділ «VIII»

Я знав, що складних моментiв у цiй новiй для мене справi буде предостатньо. Один з них пiдiспiв одразу пiсля першої ж невдачi. Думка, що з'явилася так раптово, сама посiла головне мiсце. Вона промайнула ще ранiше, пiсля детального ознайомлення з матерiалами попереднього слiдства, а тепер без перебiльшення приголомшувала. Несподiвано я побачив свою реальну роль у заходi, на який згодився. Цап-вiдбувайло.

Цап-вiдбувайло i нiхто iнший. Першим бажанням було взятися за голову. Другим — повернути аванс i покинути усе негайно. Як можна було не побачити цього одразу! А найголовнiше, що до правильного розумiння ситуацiї бракувало зовсiм небагато. Адже це я сам висловив думку, що менти шукали — не знайшли, детективи шукали — не знайшли… А я — майже дилетант — отак вiзьму i знайду. Чому раптом менi таке пропонувати? Скiльки вiдомих агенцiй! З досвiдом. У мене, бачте, однакове з ним захоплення у виглядi мисливства. Я, бачте, також романи почав писати.

Маячня.

Не допомогло мисливство. Не розкрутив Зварича, лише намутив у водi, без того каламутнiй. Додав нервiв людинi, яку i так вже дiстали по повнiй програмi.

Не допомогла i творчiсть. Увесь доробок Чумака перечитав. Белетристика чистої води. I марно я намагався читати помiж рядками. Нiчого не знайшов.

Просто усi, хто не телепнi, бачили, що сюди краще не пхатися. Що грошi не виплатяться. Але один-таки знайшовся.

Особливо надокучливими цi думки стали тодi, коли я взявся за вивчення полiтичної складової цiєї справи. Чумак, як i годиться справжньому письменнику, пiд час катаклiзмiв у державi зайняв активну громадянську позицiю. Навіть вiдкрито став на чийсь бiк. А отже, опинився там, куди летить камiння. Я гортав полiтичнi огляди пiвторарiчної давнини i приходив до невтiшних висновкiв. «Пастка на Вовка» — дiйсно бомба, вибух якої викликав резонанс у свiдомостi людей. Збурюючи таким чином громадську думку, вiн безпосередньо впливав на полiтичну боротьбу i ставав невигiдним певним силам. Принаймнi головним конкурентам «Надiї країни» — безперечно. У бучi, яка здiйнялася, думка такого письменника як Чумак, до того ж висловлена на сторiнках книжок чи з телеекранiв на усю країну, безсумнiвно впливала на настрої у суспiльствi. I активно працювала проти «Волi народу», яка зрештою i програла. Отже, теоретично, смерть Андрiана Чумака була вигiдна цiй партiї, пiд знаменами якої назбиралося чимало впливових сил, що не бажали втрачати владу. Щоправда нейтралiзувати Чумака їм варто було дещо ранiше, ще до виходу книжки та фiльму. Тепер уже це могло мати хiба що вигляд помсти, доволi безглуздої, оскiльки полiтична сила, здатна на таке, остаточно втрачала обличчя. I це давало пiдґрунтя для iншого припущення — Чумака, знову-таки теоретично, могли прибрати свої ж, тобто «Надiя країни», повiсивши цей злочин на переможених конкурентiв. I це могло зiграти не останню роль у своєрiдному їх «добиваннi». Чому нi?

I як в одному, так i в другому випадку потрiбен був хтось, такий собi цап-вiдбувайло, здатний виконати технiчний бiк справи, аби усе стало надбанням загалу. Ось як могло повернутися. Схоже, мала рацiю Олена, i така рiч, як розшук Чумака, усiх цiкавила постiльки-поскiльки. Лише тією мiрою, яка необхiдна для реалізації власних задумiв, так чи йнак пов'язаних з його iменем.

Та існував один аргумент, що заперечував цю думку. Ним був Андрiйович. Ця людина не могла мене пiдставити, зробити гарматним м'ясом для чиєїсь вiйни. Не раз пiсля прикрих подiй, якi позбавили мене не лише роботи, а й здоров'я, я згадував, як ця людина виявилася чи не єдиною в усiй системi, що наважилася захищати мене, ризикуючи нажити неприємностей. Знову й знову згадував перипетiї колишніх подiй i переконувався, що мій добрий друг і наставник не став би чиїмось спiльником у подiбних справах. Нi, Андрiйович не мiг.

Але що як вiн сам не розумiє стану речей? Якщо його також ввели в оману? Хiба не може i вiн сам бути цапом-вiдбувайлом?

Саме за такими роздумами мене й застав дзвiнок Савелiя Антонюка. У мене аж нiяк не лежала душа до зустрiчi з ним, але вiн наполягав. Та зрештою я ж зустрiчався зi Свiтланою! А вона також представляла одну зi сторiн, зацiкавлених у розшуку Чумака. Та й Олена, так виходило, займала аналогiчну позицiю. I потiм, якщо хтось iз членiв «великої п'ятiрки», як охрестив я це угруповання, веде нечисту гру, то спiлкування з ним є додатковим шансом викрити це. Або зловитися самому.

Народний обранець пiд'їхав сам, без водiя, на чорному «Мiцубiсi». Я не мав найменшого бажання обiдати з ним, тому ввiчливо вiдмовився через брак часу. Без зайвих слiв вiн передав менi посвiдчення директора приватної детективної агенцiї «Слiдопит». Саме таку назву — перше, що спало на думку, бовкнув я два днi тому на його запитання. Далi вiн розкрив чорну теку i подав менi шiсть примiрникiв офiцiйної угоди. Згiдно з цим документом п'ятеро осiб, з якими я зустрiчався, були юридичною особою з умовною назвою «Спiлка розшуку Андрiана Чумака». З ними я i уклав угоду як директор приватної детективної агенцiї. Моє завдання полягало у розшуку згаданої особи. Не знайшовши нiчого пiдступного у положеннях угоди, я пiдмахнув усi примiрники, на яких вже стояли пiдписи iнших, i п'ять повернув Антонюку, отримавши вiд нього пiстолет для стрiльби гумовими кулями з документами на моє iм'я.

— Не пояснюватиму вам, що зброя достатньо дiєва, — посмiхнувся вiн. — А за потреби, ви ж читали, охорона вам буде надана на необхiдному рiвнi.

Я лише похитав головою, ховаючи усе це до валiзи.

— Бажаємо успiху! — Антонюк подав руку. — Шкода, що не пообiдаємо. Годилося б за вiдкриття вашої справи, але розумiю. А тепер особисто вiд мене кiлька слiв.

Ну ось, нарештi. Вiдчуття, що ця людина зустрiчатиметься зi мною не лише як член спiлки, не підвело. Так i є. Тепер обережно.

— Пане Анатолiю, — продовжував Антонюк. — Ми, я i мої однодумцi, надаємо дуже великого значення цiй справi.

— Пробачте, якi однодумцi маються на увазi? — спробував уточнити я. — Тi, чиї пiдписи стоять пiд угодою?

— Нi, — посмiхнувся «тринадцятий номер». — У даному випадку — мої колеги по полiтичнiй боротьбi. Не треба вам пояснювати, яку брудну гру почали нашi полiтичнi вороги, я не боюся цього слова, навколо зникнення Чумака. Я уповноважений вiд iменi мого керiвництва заявити вам, що ми як нiхто зацiкавленi в успiху вашої роботи. I хочемо, щоб ви розкрили цю справу. Ось це… — вiн витяг з барсетки доволi грубий конверт, — наш аванс. За вашi зусилля.