Розділ «VII»

Я розумiв, що у майбутньому не варто робити таких невиважених крокiв, проте зараз щось переконувало мене у власнiй безпецi, коли впираючись поглядом у широку спину Зварича пiднiмався сходами будинку, у якому жили його батьки.

— Ви точно ще нiкому? — обернувшись запитав Михайло.

— Точно, точно…

Нас чекали. Дверi вiдчинила повна симпатична бiлява жiнка.

— А ось i мiй «кiлер», — прокректав господар, скидаючи черевики. — Мiй — зауважте. Для вас безпечно. Для кожного чоловiка його дружина у певному розумiннi — кiлер. Отак-от…

Ми пройшли до кiмнати, де був накритий стiл, i Зварич запропонував сiсти. Я привiтався зi старшими людьми — чоловiком i жiнкою, що вже сидiли за столом, i Михайло вiдрекомендував своїх батькiв.

— Може до справи? — невпевнено запитав я.

— Звiсно, i до справи, — на обличчi Зварича навiть з'явилась якась посмiшка. — А це не завадить. Ви ж мене зараз пов'яжете i прощавай свобода. Треба ж хоч соточку на прощання…

— Михайле… — озвалася жiнка, скидаючи фартух. — Може вистачить цих дурних жартiв?

— Може, — згодився той, наливаючи у келишок.

— Пiдсувайтеся, пане Анатолiю. Мисливська компанiя, ви кажете…

Не чекаючи мене, Зварич демонстративно перехилив келишок, а потiм налив у нього ж менi i поставив передi мною.

— Не отруєне, гарантiя…

Схоже, вiн встиг прийняти ще до цього.

— Гаразд, вiрю, — розвiв я руками. — Але все ж. Давайте до справи.

— А щодо справи… — озвалася Людмила, — то напевно, я краще розповiм. Усе це Михайло замислив два роки тому. Мiй рiдний дядько живе у Сполучених Штатах. Ось, прошу…

Вона присунула до мене стосик фоток i якихось документiв.

— Ви подивiться, будь ласка. Я навмисно зiбрала докупи усе, з цього можна зробити висновок, що ось ця людина — Дейв Кавiнскi — дiйсно є моїм рiдним дядьком по батьковiй лiнiї. Я ж Кавiнська у дiвоцтвi. Дейв народився уже в Америцi. Так сталося, що дiд мiй емiгрував, а батько залишився тут. Дейв завжди пiдтримував стосунки зi своїм братом — моїм батьком. Власне, ви усе бачите з фотографiй, яким уже не так мало рокiв. Так от, Дейв, молодший брат мого батька, займає посаду у владi штату Масачусетс. Причому робота його стосується органiзацiї медицини. Ця розмова ведеться вже давно. Мiй чоловiк не один рiк «навантажений» iдеями виїхати до кращої країни, хоч i тут ми, вiдверто кажучи, не бiдуємо. Але ви мусите розумiти. Так робить багато хто. До того ж, можемо розраховувати там на допомогу. Торiк ми таки наважилися. Дейв приїжджав, усе було домовлено i Михайло почав реалiзовувати плани. Звiсно, кабiнет треба було комусь передати. Iгор, його напарник, був найкращою кандидатурою. У таких справах не варто здiймати галасу. Рушниця також лежала б на менi непотрiбним гамузом i потiм я однаково мала б її продати, тiльки вже без Михайла.

— А розлучення? — не витримав я.