Обличчя Олени Чумак як завжди надiйно приховувало емоцiї, коли пересiвши до моєї машини, вона слухала мене. Власне, майже все я розповiв їй по телефону i тепер ми обговорювали деталi. Олена привезла iз собою запасний повiдець та ошийник Джая, його домашню миску i кiлька речей чоловiка — усе що вдалося знайти вдома. Пiдстилку, на жаль, викинула i зараз про це залишалося тiльки шкодувати. Але й те, що вдалося зiбрати, я сподiвався, мало зiграти свою роль у тому, щоб Джай пiдiйшов.
Я привiз її до Вишгорода — найближчого вiд мiсця подiй райцентру, i поселив у заздалегiдь знятий номер у мiсцевому готелi. Умови, звiсно, не дотягували до справжнього «люксу», проте тут було тепло i чисто.
— А ближче нiчого не знайшлося? — запитала Олена, роздивляючись апартаменти.
— А ближче ми спимо всi покотом на пiдлозi у мiсцевого дiльничного iнспектора. Погодьтеся, це ж не для вас. Звiдси їхати вiд сили пiвгодини. Усе встигнемо.
— I ви отак спите? Майже тиждень?
— Майже тиждень, — повторив я.
— Чому? Адже самi щойно казали — пiвгодини їзди…
Там — робоче мiсце, театр воєнно-польових дiй, назвiть як хочете. Чого мотатися? Ви — iнша справа. До речi, i Чумак так мiг. Бiльше того, знаходив у цьому вiдповiдний кайф. А ви кажете…
Вона лише розвела руками:
— Ну, тодi… Хоча б скористайтеся душем, поїжте нормально, вiдпочиньте.
— Дякую, але це зайве, — незграбна посмішка поквапилася вилізти на обличчя, а ноги — переступити у напрямку дверей, поки не пiдняло голову моє пiдступне друге Я.
— I ви зараз залишите мене тут саму? У незнайомому мiстi?
Пiзно. Воно вже прокинулося. А якщо бути вiдвертим — не спало вже давно, ще вiд моменту, коли я зрозумiв, що чорний здичавiлий пес, який ховався на «Бермудах», Джай.
Я лише розвiв руками.
— Дуже прошу вас, — повторила Олена. — Я не набиваюся на любовнi пригоди. Повiрте, менi зараз не до цього. I не хотiла б, щоб ви неправильно мене зрозумiли. Проте менi дуже самотньо i погано. А тут ще й незатишно. I я справдi довiряю вам. Тому наважуюся просити про таке. Будь ласка.
— Гаразд, — знизав я плечима. — Тодi замовлю якусь вечерю.
— Дякую, — вiдповiла вона. — Дякую, що не пам'ятаєте злого. Сподiваюсь, у мене ще буде нагода вiдплатити вам по-справжньому добрим ставленням. Таким, на яке ви дiйсно заслуговуєте.
Ми говорили довго, адже час був не пiзнiй. Олена вiдверто зiзналася, що не любить собак i не мала особливих почуттiв до Джая, розглядаючи пса як одну з багатьох чоловiкових забаганок. У величезнiй квартирi Чумакiв Джай жив на верандi, розташованiй за вiкнами кабiнету письменника, i його життєвий простiр був обмежений двома цими примiщеннями. До кухнi та iнших кiмнат йому було зась. З Оленою Джай мiг зустрiтися тiльки випадково по дорозі на прогулянку, а в усi подорожi Чумак брав улюбленця iз собою. Навiть на столичнi тусовки, адже дресура пса була бездоганною. А от під час закордонних поїздок господаря мусив виручати Зварич, надаючи домівку клаповухому симпатязі іноді на кілька тижнів. Та все ж, Олена була його господинею. Собаки це вiдчувають. Вона жила у тiй самiй квартирi i була свого роду мiстком, який зараз пов'язував пса, що залишився на самотi, з його минулим, з його господарем. I Джай мiг пiдiйти до неї, тим паче, побачивши свiй повiдець, нехай навiть запасний, почувши дзеленчання його ланцюжка, уздрiвши на Оленi одяг свого господаря. Я на це сподiвався.
Iнодi варто послухати жiнку. Принаймнi я привiв себе до порядку, з'явилося приємне вiдчуття свiжостi, непогано вiдпочив. Диван у номерi був величезний кутовий i ми влаштувалися кожен на своєму боцi, головами у кут, скориставшись однiєю подушкою. Так виявилося зручно.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Слід на воді» автора Волков О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ХХXIII“ на сторінці 1. Приємного читання.