Розділ «ХVIII»

— Ну i що ви там нарили? — запитав Сергiй, зустрiчаючи мене бiля ворiт бази.

Я розповiв йому про знахiдку. Напарник лише роззявив рота i радiв першiй серйознiй удачi.

— Давай поки що так, — насамкiнець рiшуче промовив я. — Лише ми двоє знаємо про це. Схоже, Роман з Павлом хлопцi надiйнi, але…

Щось спонукало мене нiкому не розповiдати про знахiдку. Можливо, вiдчуття невпевненостi, що слiд належав саме тому, кого ми шукали. А втiм…

Те, що вiдомо кiльком, обов'язково знатиме ще хтось, навiть якщо хлопцi i не приставленi до мене для контролю i шпигування. Чим бiльше людей знає, тим бiльша ймовiрнiсть, що iнформацiя доходитиме не лише до зацiкавлених у розшуку Чумака, а i до супротивної сторони. Тому краще вже менi розпоряжатися нею на власний розсуд.

— Як скажете, шефе… — дипломатично розвiв руками Сергiй.

Сьогоднi на базi чергував Iван i за вечiрньою юшкою я розпитав його про те, що мене цiкавило.

— А рiзне бувало, — скривився той. — Часом їде лише зi спiннiнгом i рюкзаком. Ну, зрозумiло, собака, рушниця… А iнодi так запакується…

Звiсно, не лiчили човнярi його реманенту, але запам'яталося тому ж Iвановi, як одного разу, вже ближче до самого вiд'їзду, письменник взяв iз собою пакунки, клумаки у зручних сумках та рюкзаках iз захисної тканини. Казав, що, можливо, ночуватиме у човнi, але не ночував, повернувся.

Я розгладив на долонi полiетиленовий пакетик з висушеним шматком тканини. Гаразд, нехай одним з пакункiв була ця камуфляжна сiтка. Але вiд кого i для чого вiн збирався пiд нею ховатися? Навiть зробивши таку широку прогалину в очеретяних заростях, утiкач залишався непомiтним для усiх навiть разом iз човном. Для гусей з качками i поготiв. Що вже казати про людей, якi не мають можливостi зазирнути зверху. I раптом…

Думка про вертолiт прийшла удруге. З пагорба на березi, де влаштувався Сергiй, мене не можна було помiтити навiть у бiнокль i навiть без камуфляжної сiтки. Адже мiй помiчник не побачив самої прогалини, а лише жовтий куль, який я пiднiмав над очеретом. Отже… Той, хто закривався у цьому очеретяному тунелi камуфляжною сiткою, запобiгав ще й такому варiантовi. Прогалину в очеретi можна було розгледiти лише з вертольота, який би завис низько i безпосередньо над нею. Тож, аби цього не сталося, вiн розтяг над човном сiтку. Отже, передбачав, що вертолiт може тут з'явитися. Iнакших варiантiв бути не могло.

Чумак очiкував пошукiв з використанням вертольоту. Пошукiв чого? Або кого? Дурне запитання, поставлене собi самому. Висновок напрошувався не двозначний. Якщо Чумак передбачав пошуки вертольотом, отже знав, що скоро зникне. Виходило, сам планував зникнення!

Оце було вiдкриття… Така версiя не фiгурувала у жодних, отриманих мною документах. Можливо, i мої попередники не вiдкидали такого варiанта, але доказiв на його користь не знайшли, тому й не розроблялася подiбна версiя. Усе решта, про що я думав ранiше, вiдiйшло на другий план. Думки несамохiть поверталися до очеретяного схову.

Ширина прогалини була бiльшою вiд усього проходу, проробленого човном. Але для розвороту човна її однаково не вистачало. Тодi для чого ж вiн виламав очерет? Можливо, для конструкцiї, яка б тримала сiтку? Якщо так, це мали бути чотири жердини на кшталт тiєї, за допомогою якої плавають на човнi. I навiть потужнiшi. Де вiн мав їх узяти? Лiсу поблизу не було, та ще й такого, у якому росла б рiвна довга деревина. На базi! Про це знали б сторожi. Нi. Конструкцiя вiдпадала. Та й сидiти кiлька днiв у човнi на водi наприкiнцi березня? Навiть маючи необхiдний інвентар у виглядi спальних мiшкiв… Та й човен з бази! Вкради його — знатимуть, де шукати i самого письменника.

А що як вiн збирався тут лише щось ховати? Та й що таке мiг би ховати Чумак?

I нова здогадка з'явилася несподiвано. Iнший човен! Надувний гумовий човен! Чумак мiг перевезти його у розiбраному виглядi на дерев'яному човнi, накачати вже там, в очеретяному тунелi, i встановити на водi. Тому й глухий кiнець проходу став ширший, адже солiдний гумовий човен, можливо навiть обладнаний наметом, значно ширший вiд човна дерев'яного. Маючи надувнi стiнки, такий намет зберiгає тепло, його можна обiгрiвати простим примусом зсередини. У такому човнi навiть узимку можна протриматися не один день, а при бажаннi та досвiдi навiть не один тиждень. Такий човен, за умови, що вiн зеленого кольору, ще накрити камуфляжною сiткою — сто вiдсоткiв нiхто не побачить з повiтря.

Я знову зателефонував Зваричу. Виявляється, такий човен у Чумака був. Михайловi навiть довелося одного разу плавати на ньому. Вiн i пiд час слiдства давав такi свідчення, просто я пропустив це, передивляючись документи. А може й загубилося. Мав Чумак i примус, зручний та сучасний, яким не раз користувався пiд час своїх походiв у холодну пору року.

Усе, схоже, ставало на свої мiсця. Так виходило, що Чумак готував утечу. Завчасно облаштував це мiсце, встановив другий човен. Очевидно, збирався виїхати з бази машиною, попрощавшись назовсiм, i повернутися до нього вже пiзнiше, вночi, швидше за все на третьому човнi, також гумовому. Адже за свiдченнями того ж Зварича надувних човнiв, простiшої конструкцiї мав кiлька. А потiм… Потiм помiняв плани.

Човен мiй з покинутою жердиною застиг серед пожовклого латаття, методично чвиркав спiнiнг. Щоразу запущена у повiтря блешня падала точнiсiнько в одне й те саме мiсце так, наче саме там мала з'явитися зубаста королева пiдводного свiту. Я не ловив риби, принаймнi не думав про це, закидаючи механiчно i думаючи про своє.