Розділ «ХII»

Дзвiнок Андрiйовича розбудив мене о сьомiй. Напередоднi увечерi я довго сидiв за комп'ютером, проробляючи деякi моменти, i тепер ледве розплющив очi.

— Довго спиш, — з показною суворiстю замiсть вiтання промовив Андрiйович. — От лафа — сам собi господар. Хочу — встаю, хочу — нi. Менi б так.

— Почекайте трішки, — пробурмотiв я, вставляючи ноги у капцi.

— Ну, бiжи попiсяй, — Андрiйович явно був у гуморi. — Тiльки не довго. Трубку не кладу.

— Ви не зрозумiли. Почекайте трішки — знайдемо Чумака, матимемо вiдповiдну «розкрутку», розширимося, вiзьму вас на роботу експертом. Також вставатимете, коли схочете.

— Нахаба! — обурився екс-начальник. — Отак-от. Ну, до цього ще далеко. А зараз прокинешся остаточно. Знаєш чиє лайно — оте, що ти не знаю де нашкрябав?

Сон злетiв миттєво i серце ніби завмерло. «Ну!!!»

– Є думка, що воно належить якомусь iз видiв рептилiй, — витримавши паузу, повiдомив Андрiйович. — Сам розумiєш, якби свiже, можна було б бiльш достовiрно, а так це вже перегнiй, ґрунт. Iгоря вже два днi не бачу завдяки тобi. Оббiгав вiн купу iнстанцiй. I один морфолог з Академiї народного господарства — Бруневич, запиши собi… Так от, цей Бруневич, доцент, до речi, роздивляючись препарати, знайшов злiпок якихось сполук кальцiю — вiдбиток кишкової стiнки. Так-от, епiтелiй кишкової стiнки характерний для рептилiй, так вiн вважає.

— А точнiше? — несамохiть проковтнув я.

— А точнiше — така ситуацiя. Були б зразки свiжих випорожнень рiзних видiв рептилiй — вiн мiг би з чимось порiвнювати. А де ж їх узяти? От i працюй. Бруневич погоджується допомагати. Людина свого роду захоплена. Я натякнув, що не задарма крiм того.

— Рептилiї… Хтось тримає — кого… змiй тримають iнодi, черепах… А хiба вони можуть давати… Скiльки ж там його? А вiн не помилився?

У вiдповiдь почулося лише дипломатичне мовчання.

Бруневич виявився приємним молодим чоловiком з вираженим бажанням контактувати. Пiсля передачi йому конверта з премiальними бажання ще побiльшало. Вiн зрадiв, почувши про мiй фах, адже я мав усе зрозумiти. За кiлька хвилин ми сидiли перед мiкроскопом, розглядаючи зробленi ним препарати та знiмки.

— Ось, — Бруневич навiв стрiлочку мiкроскопа кудись на предметному склi. — Тiльки обережно, не зруште.

Я довго роздивлявся якiсь незрозумiлi обриси, схожi чимось на тракторну гусеницю.

— А ось знiмки, обробленi на комп'ютерi…

Тут уже ставало легше, i я змiг побачити бiльше, порiвнявши одне з другим.

— Бачите? — не вгавав зоолог. — Ось яку загнуту форму мають усi цi клiтини. Це особливiсть рептилiй. Взагалi особливiсть їхнiх епiтелiальних клiтин — легко вiдлущуватися. Тому i форма така. Тому злiпок солей кальцiю, який причепився до кишкової стiнки, потяг за собою так багато. Самi клiтини давно зогнили, а особливiсть їхньої форми ми з вами спостерiгаємо. Потiм, на подальших сходинках еволюцiї, ця форма i властивiсть була втрачена. Ссавцi вже цього позбавленi. А на попереднiх — ще не набута. У земноводних такого ще немає. Тож, це рептилiї.

— Отже, якщо я надаватиму вам зразки випорожнень рiзних рептилiй, то є надiя…