• оздоровчої спрямованості;
• систематичності й послідовності в організації тренувань і занять;
• комплексності;
• відповідності обсягу і характеру фізичних навантажень віково-статевим можливостям та особливостям організму спортсмена;
• професійної співпраці лікаря і тренера (міждисциплінарного підходу);
• активності та свідомості;
• синкретичності (нерозривності).
Принцип оздоровчої спрямованості фиичної культури і спорту орієнтований на забезпечення збереження, зміцнення і розвитку здоров'я в процесі регулярних занять фізичними вправами і тренувань. Оздоровчу спрямованість повинні мати не тільки фізкультурні й тренувальні заходи, але і вся організація педагогічного процесу.
Науково обґрунтована і правильна організація фізичного виховання повинна сприятливо вплинути на молодий організм: сприяти гармонійному фізичному і психічному розвитку, розширювати рухові можливості, підвищувати захисно-пристосувальні реакції та підсилювати стійкість організму до несприятливих дій зовнішніх факторів.
При цьому обов'язковим є досягнення достатнього оздоровчого ефекту. Сприятливий вплив на здоров'я – це не автоматичний наслідок вирішення кожного з окремих завдань фізичного виховання. Більш того, при підвищенні фізичних навантажень, що закономірно при фізичному вихованні, часто дуже складно визначити межу, яка відділяє їх позитивний і негативний ефекти. Принцип оздоровчої спрямованості фізичного виховання створює єдино прийнятну вихідну методологічну настанову: не тільки не нашкодити, але (і це перш за все) зміцнити, покращити, вдосконалити здоров'я.
Як одне з важливих відправних методологічних положень фізичної культури принцип оздоровчої спрямованості зобов'язує:
• при виборі засобів, форм і методів фізичного виховання виходити, перш за все, з їх можливостей оздоровчої ефективності;
• планувати і регулювати функціональні фізичні навантаження школярів у процесі виконання фізичних вправ відповідно до закономірностей віково-статевого розвитку, їх функціональних особливостей і можливостей.
Сутність оздоровчих фізичних вправ полягає в нарощуванні резервних потужностей організму. Тому важливо правильно планувати фізичні навантаження як протягом тижня, так і протягом місяця, року. В основі цього планування лежать фізіологічні закономірності відновних процесів. Після будь-якої м'язової діяльності спочатку спостерігається фаза зниження працездатності, а потім – досягнення вихідного і вищого рівня. Цей момент найбільш сприятливий для повторних фізичних навантажень. У відповідності до цього будуються мікроцикли (тижневі навантаження) і макроцикли (навантаження протягом місяця) фізичної діяльності.
Фізичні вправи в системі фізичного виховання за своїм біологічним механізмом дії на людину дають широкі можливості для досягнення значного оздоровчого ефекту. Це ж відноситься й до використання з оздоровчою метою природних факторів (сонячної радіації, повітряного і водного середовищ) та оптимальних гігієнічних умов.
Принцип систематичності й послідовності в організації тренувань і занять витікає з фізіологічних основ відновлення функцій організму. Виниклі внаслідок фізичних навантажень зміни мають певні характеристики, що відповідають обсягу виконаної роботи, і після повторних навантажень відображені тими самими показниками (однотипні зміни). Збереження режиму фізичних тренувань розвиває адаптацію організму до навантаження, і наростання функціональних показників не відбувається. Підвищення ж робочого навантаження протягом певного часу, наприклад, календарного року, сприяє прогресуванню цих змін, що виражається в активізації білкового обміну, вдосконаленні діяльності центральної нервової системи, в економізації функцій організму тощо.
Принцип комплексності. Найбільший оздоровчий ефект занять фізичною культурою і спортом можливий тільки при застосуванні широкого комплексу засобів (фізичні вправи, їх режим, застосування загартовувальних процедур, характер і режим харчування). Фізична культура має велике оздоровче і профілактичне значення не тільки для здорових учнів, але й для тих, у кого є певні відхилення у фізичному розвитку, в стані опорно-рухового апарату (дефекти осанки, деформації хребта, сплющення стоп), а також різні захворювання внутрішніх органів, і, перш за все, серцево-судинної системи.
Ступінь позитивних змін в організмі під дією фізичних вправ пропорційний (у певних фізіологічних межах) обсягу й інтенсивності фізичних навантажень. Дотримання всіх необхідних умов (навантаження не перевищує тієї міри дії на організм, за якою розпочинається перевтома) забезпечує при збільшенні обсягів навантаження значнішу і міцнішу адаптаційну перебудову. Чим інтенсивніші фізичні навантаження, тим потужніші процеси відновлення. Водночас рухове навантаження потрібно дозувати з урахуванням індивідуальної реакції на нього, добового і сезонного ритмів основних фізіологічних функцій, розумової й фізичної працездатності, вікових морфологічних і функціональних особливостей, а також клімато-географічних і соціальних факторів.
Основними факторами фізичної культури та спорту, що впливають на організм особи, яка ними займається, є:
• умови навколишнього середовища, в яких проводяться заняття (температура, вологість і швидкість руху повітряних мас, сонячна радіація, освітленість місць занять і спортивних споруд, якість повітряного середовища, води);
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гігієна фізичного виховання і спорту» автора Марцінковський І.Б. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Гігієнічні принципи на заняттях оздоровчим фізичним вихованням“ на сторінці 2. Приємного читання.
