Розділ «2.1. Загальні питання хірургічної інфекції»

• гнійна форма – розтин і дренування гнійника;

• некротична форма – декомпресія тканин (фасціотомія та ін.), вирізання некротизованих тканин, дренування.

Післяопераційний догляд.

• вчасна (по мірі забруднення) заміна постільної і натільної білизни (запобігання інфікуванню);

• у ділянці пов'язки слід підкладати вологонепроникний матеріал, вкритий чистою пелюшкою;

• зовнішні кінці дренажних трубок мають бути занурені в склянку з розчином а/с, який щодня міняють.

Післяопераційне лікування проводять за принципами лікування гнійних ран з урахуванням фази перебігу ранового процесу: адекватне місцеве лікування ран, раннє закриття ран, підвищення ефективності шляхом використання лазерного та УФ-опромінювання, УЗ-кавітації та ін., загальна інтенсивна терапія (а/б-терапія, імунотерапія, детоксикація, стимуляція регенерації).

Місцеве лікування повинно бути спрямовано на дегідратацію тканин, покращення мікроциркуляції, лізис некротичних тканин, сорбцію токсинів, що підготовляє рану до раннього закриття (повноцінне дренування, адекватне застосування препаратів для місцевого лікування). На другому місці стоять заходи, що спрямовані на корекцію функцій макроорганізму: детоксикація, імунокорекція. Наступна група заходів включає вплив на мікрофлору: місцеве застосування антисептиків і сорбентів.

Для підготовки рани до закриття використовують протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин), сорбенти (силікс, полісорб), антисептики (декаметоксин, мірамістин, діоксидин, хлоргексидин).

Місцеве застосування антибіотиків у нативній формі малоефективне. Ефективність їх значно знижується при наявності некротизованих тканин і гною в рані. їх слід застосовувати лише в складі багатокомпонентних мазей на водорозчинній основі (левомеколь, офлакаїн) та іммобілізованими на сорбентах.

Дренажі з ран потрібно видалити своєчасно, при відсутності значної кількості ексудату. Слід уникати тампонади рани.

Антибіотикотерапію проводять відповідно до загальних принципів (див. розділ "Антисептика"). Хворим віком до 45 років без тяжкої супутньої патології та явищ ендотоксикозу, при ефективному дренуванні і адекватному місцевому лікуванні добре відмежованої порожнини антибіотикотерапія не показана. Антибіотики не ефективні проти бактерій, що знаходяться в чітко відмежованій порожнині, тому що вони погано проникають сюди та тому, що антибіотики діють найкраще на бактерії, які активно діляться – а в абсцесі більшість бактерій активно не діляться. У інших хворих доцільно використовувати антибіотики в режимі деескалації. На даний час високу клінічну і бактеріологічну ефективність відмічають при застосуванні цефалоспоринів 3 і 4 генерації (цефтріаксон, цефіпім), фторхінолонів(ципрофлоксацин, ломефлоксацин), меропенему. Більшість з них є дієвими проти синьогнійної палички (псевдомонади).

За наявності відомостей про чутливість мікрофлори до антибіотиків призначають відповідний препарат з урахуванням

тропності до уражених тканин. Якщо флора чутлива до антибіотиків вузького спектру дії, бажано уникати використання препаратів широкого спектру.

Шлях введення. Пероральне застосування антибіотиків неефективне. Слід використовувати в/м, в/в, ендолімфатичне (досягається висока концентрація в уражених тканинах, пролонгується дія), регіонарне (в/a) застосування.

Доза антибіотиків має бути достатньою. Використання малих доз призводить до селекції резистентних штамів, створює малу концентрацію a/б у крові і тканинах. Кратність введення визначають, виходячи з періоду напіввиведення (препарати тривалої дії – нетилміцин, цефтріаксон; їх комбінацію можна вводити 1 раз на добу). Тривалість курсу – до зникнення гострих явищ та три дні після того.

З метою підвищення ефективності антибіотикотерапії можна одночасно призначити 2-3 препарати синергідної дікцефалоспорини + аміноглікозиди + метронідазол або пеніциліни + аміноглікозиди + метронідазол. Наприклад, цефтриаксон в/м 2-4 г/добу + метронідазол в/в 1 г/добу або гатіфлоксацин в/в 0,2- 0,4 г/добу+кліндаміцин 1,8 г/добу.

Значно підвищується чутливість флори до антибіотиків при застосуванні нітрофуранів, які елімінують з мікробної клітини R-плазміди (чинник антибіотикорезистентності). Ефективне також одночасне використання ферментів.

При неефективності антибіотикотерапії протягом 4-5 діб слід замінити препарат. Критерії ефективності – позитивна динаміка клінічних та лабораторних показників.

У хворих із поліантибіотикорезистентною або антибіотикозалежною мікрофлорою, непереносимістю антибіотиків може бути застосована аутовакцина, яка є найбільш специфічним за антигенним складом препаратом.