Розділ «2.1. Загальні питання хірургічної інфекції»

Суттєвим є догляд за шкірою, іммобілізація та підвищене положення (зменшують навантаження, біль і припухлість).

У частині випадків ефективним може бути коротка новокаїнова блокада з антибіотиками. Але в разі інфільтрації запального вогнища виникає різкий біль. Метод неефективний при глибокого розташування інфільтрату, при гнійних захворюваннях кісток.

Покази до оперативного лікування:

• сформований гнояк (гнійна форма);

• інфекція порожнин тіла (перитоніт, гнійний перикардит, емпієма плеври, гнійний артрит);

• некроз м'яких тканин (некротична форма);

• інфекції спричинені імплантатами (судинні протези та ін);

• неефективність консервативного лікування інфільтрату.

Види оперативних втручань – розтин і дренування, висічення, пункційний метод.

Операції з приводу гнійно-запальних процесів є невідкладними. У разі необхідності проводять нетривалу інтенсивну передопераційну підготовку з метою корекції порушень функції органів і систем, боротьби з ендотоксикозом.

Рисунок 2.1. Лінії Лангера (за І.Г. Руфановим)

Мета операції – спорожнення і дренування порожнини. Знеболення – наркоз або регіонарна анестезія. Умови – суворе дотримання вимог асептики та антисептики. Доступ – найкоротший

з урахуванням анатомічних особливостей і топографії органу, локалізації гнояка, його розмірів та ходу еластичних волокон шкіри (ліній Лангера, рис 2.1).

Розріз вкрай небажано проводити за межі проекції гнояка (може бути пошкоджений запальний (грануляційний) вал). У складних випадках застосовують розкриття по голці. Пунктують гнійник, далі по голці розсікають тканини. При розтині по можливості підходять до нижнього його полюсу, щоб створити добрі умови для дренування. Для зменшити інфікування операційного поля застосовують марлеві серветки, якими обкладають ділянку розкриття гнійника. Зробивши невеликий отвір в стінці гнояка, видаляють гній електровідсмоктувачем. Далі розріз розширюють, проводять туалет порожнини (видалення ексудату, промивання 3% розчином перекису водню та розчинами антисептиків).

Інтраопераційна діагностика. При цьому оглядають дно і стінки порожнини, проводять пальцеву ревізію. Розділяють наявні перетинки. Слід уникати грубих маніпуляцій, що порушують піогенну мембрану. Звертають увагу на наявність та локалізацію некротизованих тканин, запливів, їх конфігурацію, розміри. Ознаки нежиттєздатності тканин – погана кровоточивість або її відсутність; синій, чорний або темно-червоний колір, відсутність еластичності, нездатність м'язів скорочуватися при подразненні. 6 сумнівних випадках можна застосовувати вітальні фарби (димефен блакитний, альціановий синій, мероціанін-450). Ці речовини забарвлюють життєздатні тканини в інший колір або наділяють їх здатністю до флюоресценції. При аплікації на ранову поверхню 1% метиленового синього та формаліну через 5 хв. мертві тканини забарвлюються в синій колір.

Далі видаляють інфіковані сторонні предмети і проводять некректомію (виняток – змертвіння тканин поблизу великих судин, нервів та в зоні обличчя, кисті, промежина та інших функціонально важливих утворень). При сепсисі оперативне втручання проводять обережно, без активного видалення некрозів. При некротичній формі з розташуванням патологічного процесу у підфасціальному просторі додатково потрібно проводити декомпресію тканин шляхом їх розсічення (фасціотомія та ін.).

На завершення виконують туалет порожнини і контролюють гемостаз (необхідності у зупинці кровотечі, як правило, немає, тому що судини, розташовані в зоні запалення, тромбовані) і проводять дренування. Дренувати необхідно всі кишені та запливи. Дренажі вводять через контрапертури в проекції полюсів порожнини, запливів, кишень. Бажано виводити дренажі через нижній полюс (з урахуванням положення тіла в післяопераційному періоді). Для дренування використовують ПХВ-трубки, гумові випускники тощо. Найефективнішим є проточно-аспіраційне дренування за М.М. Каншиним. Але це можливо лише при герметичності рани (її зашивання, що можливо рідко).

Добрі результати дає висічення абсцесу в межах здорових тканин і накладання первинного шва з активною аспірацією із рани і використанням ферментативного некролізу, що дозволяє прискорити перебіг ранового процесу, а також добитися кращого косметичного ефекту. Пункційний метод не виправдав себе: він веде до масивного розвитку рубцевої тканини і інкапсуляції вмісту. Пункцію абсцесу з аспірацією гною, введенням a/б, а/с застосовують лише за показами (абсцес легень, печінки).

Після операції на рану накладають асептичну пов'язку та проводять іммобілізацію ураженої ділянки.

Особливості (об'єм) операції при різних формах: