Розділ «2.4. Логіко-семантичний аналіз мови»

Логічна дескрипція - символ, який позначає емпіричний або абстрактний об'єкт через його теоретичний опис. Для позначення логічної дескрипції використовується йота-оператор (символ дескрипції) - і (мала грецька буква), символ, що позначає предикат - Р, та символ індивідної змінної - х, який позначає об'єкт, котрому притаманна властивість Р; відповідно, логічна дескрипція набуває такого формального виразу: "і х Р(х)" (чит.: "той предмет х, якому притаманна властивість Р"), або "той х, який...").

Замість х можна підставити аргумент, тобто назвати конкретне ім'я, з притаманною властивість Р. Наприклад: "Англійський логік Б. Рассел, який є автором теорії дескрипції".

До речі, Б. Рассел створив теорію дескрипції з метою розв'язання проблеми власних (одиничних) імен і висловлювань з порожніми іменами ("Пегас", "сучасний король Франції"). Учений розрізняв власні імена (знаки, які використовують для позначення індивідів (індивідних предметів) і дескрипції (складні знаки для позначення властивостей предметів або зв'язки між предметами). Дескрипція, на відміну від власного імені, має певний смисл, але нічого не позначає. Якщо в певному контексті замінити дескрипцію на власне ім'я, то виникає семантичний парадокс. Наприклад, за Расселом, власне ім'я "Вальтер Скотт" і дескрипція "автор "Веверлея" вказують на індивіда, якому притаманна властивість бути "автором "Веверлея", що означає: "Вальтер Скотт є "автором "Веверлея". Однак, якщо замінити дескрипцію "автор "Веверлея" власним іменем "Вальтер Скотт" у певному висловлюванні, то отримуємо такий вираз: "Король Генріх IV хоче знати, чи є Вальтер Скотт Вальтером Скоттом", що є семантичним парадоксом.

Для виокремлення індивіда із певного класу застосовують вирази "індивідна дескрипція" і "сингулярний термін".

Індивідна дескрипція - вираз про індивіда х, якому належить властивість Р. Денотатом індивідного виразу є той індивід, якому належить властивість Р. Наприклад, "автор "Веверлея" - індивідна дескрипція, денотатом для якого є англійський письменник, автор історичних романів, Вальтер Скотт.

Формальний вираз індивідної дескрипції - формула на зразок (іх) (... х...), що інтерпретується: "той індивід, для якого... х...". Якщо є один і лише один такий індивід, для якого... х..., то дескрипція задовольняє умови одиничності (Р. Карнап).

Сингулярний термін (лат. - окремий, одиничний) - термін, що вказує на одиничний предмет із певної сукупності однорідних предметів (класу предметів). Позначається символами а, в, с,... і має формальний вираз Ра, де Р - символ, який позначає властивість, а - сингулярний термін.

Відокремлення одиничного предмета здійснюється через назву власного імені або через теоретичний опис властивостей, притаманних лише цьому предмету. Наприклад, "Київ" (власна назва) або "столиця України" (теоретичний опис).

III. Екстенсіонал та інтенсіонал

Терміни, які ввів у логічну семантику Р. Карнап з метою уточнення певних логіко-семантичних категорій.

Екстенсіонал (лат. - обсяг, поширення) - значення мовного виразу (імені, терміна, висловлювання), а інтенсіонал (лат. - напруга) - - смисл мовного виразу. Введення цих термінів у логічну семантику, за Карнапом, дає змогу точніше пояснити смисл і значення імен (термінів) та надавати логічне або фактичне значення істинності мовним виразам у певному контексті, зокрема уточнювати, що інтенсіоналом імені є його смисл, а екстенсіоналом імені - його значення; інтенсіоналом предиката є властивість або відношення, а екстенсіоналом предиката - відповідний клас або декілька класів, між котрими визначають відношення; інтенсіоналом висловлювання є його зміст, тобто судження, а екстенсіоналом висловлювання - його логічна валентність (істинність чи хибність).

Контекст (лат. - з'єднання, тісний зв'язок) - міркування (сукупність висловлювань), виражені в усній або письмовій формі, в межах якої уточнюють смисл і предметне значення імен, термінів. За змістом контекст може бути буденним, науковим, філософським, історичним; часовим; психологічним тощо.

Екстенсіональний та інтенсіональний контексти уточнюють і конкретизують принципи відношення між іменем та його смислом і предметним значенням або денотатом. Це контексти, в яких визначається адекватність оперування смислом (інтенсіоналом) і значенням (екстенсіоналом) імен, у висловлюваннях, що означає дотримання принципів однозначності, предметності, взаємозамінюваності.

На підставі введення термінів "екстенсіонал" й "інтенсіонал різні логічні системи знання (логічні теорії) стали позначати термінами "екстенсіональна логіка" або "інтенсіональна логіка" залежно від того, на чому вони наголошують - на смислах (змісті мовних виразів) або на значеннях (денотатах, референції).

IV. Смисл і значення висловлювання.

На підставі логіко-семантичного аналізу висловлювань визначаються, чи має певне висловлювання смисл, чи не має.

Смисл висловлювань - об'єктивний зміст висловлювання, що не залежить від виразу його в певній мовній формі. Наприклад, смисл висловлювання є інваріантним при перекладі з однієї мови іншою.

Відповідно до наданого смислу іменам, які входять у структуру висловлювання, змінюється смисл висловлювання в певному контексті, воно набуває непрямого (переносного) смислу. Наприклад: "Він зробив собі ім'я, спекулюючи на фондовій біржі акціями" ("Ім'я" в цьому висловлюванні використано в переносному значенні, тобто "стати відомим", "стати знаменитим").

Висловлювання, що має чітко встановлений смисл, має значення істинності або хибності, отже, істинність або хибність висловлювання - це його предметне значення (про істинність чи хибність висловлювань див. 2.5).

Так, висловлювання "Усі планети Сонячної системи обертаються навколо Сонця" має свій смисл і предметне значення істинності, тобто є істинним висловлюванням; висловлювання "Сонце обертається навколо Землі" також має свій смисл і хибне за предметним значенням; висловлювання "Логіка плюс гітара" абсурдне і не має предметного значення істинності чи хибності.