Розділ «2.4. Логіко-семантичний аналіз мови»

- у семантичному контексті смисл певного речення;

- у логічному контексті - те ж саме, що й висловлювання (історично в традиційній логіці оперували словом "судження", а в сучасній символічній логіці - "висловлювання" - логіка висловлювань);

- у позалогічному контексті - власна думка, власний погляд, що виражає особа х певною мовою ("у мене є своє судження з цього питання"; "ваші судження мене не переконали").

Надалі будемо оперувати терміном "висловлювання".

Властивість (якість, ознака, характерна особливість, атрибут) - все притаманне предметам, явищам, процесам об'єктивного світу, подіям, що відбуваються у світі як їхня сутнісна та специфічна особливість; те саме, що ознака.

Наприклад, класу людей притаманні властивості "в дещо вірити" (лат. Quod semper quod ubique quod ab omnibus creditur - У що вірять усі, завжди, повсюдно); "помилятися" (Errare humanum est - Людині властиво помилятися).

Відношення (лат. rebatio - відношення) - співвіднесення; взаємозалежність двох і більше предметів у їх взаємозв'язку. Це абстрактний взаємозв'язок між об'єктами мислення, які вивчаються на підставі аналізу мовних виразів, а саме: між іменем (терміном) і денотатом, яке називають відношенням найменування; між предметом (об'єктом міркувань) і його властивостями, що іменується відношенням предикації; між термінами у структурі висловлювань; між формами мислення - поняттями, висловлюваннями, умовиводами; між класами.

Властивості й відношення у логічному контексті позначають терміном "предикат" (лат. praedicatum, досл. - сказане) - слова або словосполучення, що входять у структуру висловлювання і позначають властивості або відношення. Наприклад, у висловлюванні "Деякі кішки чорні" слово "чорний" позначає властивість, а у висловлюванні "Ольга - сестра Ірини" слово "сестра" позначає відношення.

Ім'я (лат. - ім'я) - семантична категорія, яка відокремлює мовні вирази, що позначають предмет або клас предметів. Відповідно, розрізняють імена предметів й імена класів. Ім'я предмета - слово або словосполучення, яке позначає одиничний предмет, що належить до класу фізичних (матеріальних) або логічних (уявних) предметів. Наприклад, "Відень", "Місяць", "Зевс".

Імена класів - слово або словосполучення, яке позначає клас емпіричних або абстрактних об'єктів (клас фізичних чи уявних предметів). Наприклад: "людина", "домашня тварина", "літературний герой" та ін.

Відношення між іменем і предметом позначення називається відношенням найменування.

Імена поділяються на власні (одиничні) та загальні, прості та складні (описові) й мають різні смисли.

Власне (одиничне) ім'я - ім'я, що позначає одиничний предмет із певного класу предметів, наприклад, "Київ", "Говерла", "Земля", "Дніпро". Предмет, який позначається певним власним іменем, є його денотатом (лат. denotatus - позначений). Денотат - об'єкт позначення певним іменем або предметне значення імені. До речі, сучасні логіки оперують також тотожним терміном "референція" (лат. refero - доповідаю). Ми ж надалі будемо оперувати терміном "денотат". Отже, денотатом для імені "Київ" буде місто Київ, для імені "Арістотель" - давньогрецький філософ, для імені "Земля" - - одна із планет Сонячної системи, на якій існує органічне життя.

Відношення між денотатом і власним іменем називається відношенням найменування.

Загальне ім'я - ім'я, яке позначає певну сукупність (клас, множину, групу) предметів, наприклад, "держава", "квітка", "океан", "книга".

Просте ім'я - ім'я, виражене одним словом - "вулиця", "дерево", "трикутник".

Складне ім'я - це ім'я, що складається з двох та більше слів, містить певну змістовну інформацію про позначуваний предмет. Наприклад, "правова система України", "іноземна мова", "перший американський астронавт". Складне ім'я називають ще описовим, або дескрипцією.

Термін (лат. terminus - межа, кінець) - у широкому значенні - те саме, що загальне ім'я. Це семантична категорія, що позначає клас мовних виразів, котрі відокремлюють поняття як форму мислення (концепт імені).

Власне ім'я в логічному контексті визначається як термін, що входить у структуру висловлювання (див. 3.4.1), як мовний знак, що позначає окремого індивіда з певної множини індивідів.

До речі, в різних сферах міркувань використовують слово "ім'я" або "термін". Так, у сучасній науці оперують словом "термін" (логічний термін, математичний термін, хімічний термін, юридичний термін і под.). У позанауковій сфері міркувань частіше використовують слово "ім'я".