Розділ V Мужчина

— Одружитися? Це не жарт?

— Ніяких жартів! Завтра падре Антоніо повінчає нас, і ми станемо чоловіком та жінкою. Ти згодна?

— О, Боже! — розгублено промовила Луїза. — Це так несподівано…

— А ти думала, я хотів просто розважитися з тобою?

— Ну… Взагалі я думала, що між нами така різниця…

— Це неістотно, любонько, — заявив Філіп з такою безапеляційністю, наче сам був не до кінця певен цього і прагнув переконати себе у власній правоті. — Все це кастові забобони. Раніше я поділяв їх… аж поки не зустрів тебе. Тепер я розумію, що гріш їм ціна базарного дня. Тепер я розумію Ернана і його батька… Та що й говорити! Я вже не можу без тебе жити. Я хочу, щоб ти завжди була зі мною.

— А твій батько? Невже він погодиться?

Філіп спохмурнів.

— Батькові байдужа моя доля. Для нього було б краще, якби я зовсім не народжувався. Гадаю, йому буде все одно, з ким я одружуся. Та навіть коли він чинитиме опір… Зрештою, мені вже чотирнадцять років, я повнолітній і можу розпоряджатися своїм майбутнім за власним розсудом, не питаючись ні в кого дозволу.

— Навіть у папи Римського?

— Навіть у папи. — Тут Філіп усміхнувся (трохи сумно, треба визнати). — Мій титул першого принца сприймають всерйоз лише ґасконці, це тішить їхнє самолюбство. А так ніхто не сумнівається, що в короля Робера будуть діти — бо ж йому ще немає двадцяти, а королеві Марії й того менше. Ґалльський престол мені не світить, це всім ясно, і в Святого Престолу немає реальних підстав втручатися в моє особисте життя… Чи майже нема, — додав він, подумавши про свої претензії на родовий майорат. — Але в будь-якому разі наш поміркований папа Павло сто разів подумає, перш ніж оголосить недійсним шлюб, що вже відбувся. — А ми одружимося вже завтра. Шкода, звісно, що я не зможу запросити на весілля всіх друзів, але й зволікати з цим не хочу.

— Чому?

Філіп трохи помовчав, потім відверто признався:

— Через тих самих друзів. Далеко не всі вони будуть в захопленні від того, що я одружуся з тобою. Ернан, певна річ, не заперечуватиме, та й Сімон де Біґор буде радий — адже він закоханий в Амеліну. А от інші, особливо Ґастон… Словом, вони будуть проти.

— Зрозуміло, — похмуро мовила Луїза. — Що ж, незабаром тобі доведеться вислухати їхні заперечення. Можливо, вже сьогодні. До твого відома, твої друзі зараз гостюють у Кастель-Ф’єро.

— Та ну! А хто саме?

— Їх дуже багато. Десь шість, а то й сім десятків.

— Нівроку ж собі! А я про це нічого не знаю. Дивина та й годі… І коли вони прибули?

— Більшість учора ввечері, дехто на день раніше, а сьогодні вранці з’явилося ще кілька гостей.

— Отакої! Ернан напевно щось затіває. А якщо в це замішаний Ґастон…