TextBook — Що?… — Дівчина ще дужче зніяковіла. — Ви… Ви хочете залишитися зі мною сам на сам?
— Ми вже залишилися, — уточнив Філіп, сміливо обійняв її і притягнув до себе. — Погодься, любонько: якось незручно цілуватися в присутності слуг.
— О, Боже! — тільки й встигла прошепотіти Луїза, перше ніж їхні губи зімкнулися в довгому й палкому поцілунку.
Потім вони сиділи, міцно пригорнувшись одно до одного. Луїзина голова лежала на Філіповім плечі, а він, зарившись лицем у її волоссі, з насолодою вдихав їх п’янкий аромат, відчуваючи себе на сьомому небі від щастя. Філіп багато разів цілувався з дівчатами і стискав їх у своїх обіймах, та ще ніколи не відчував такого блаженства, як зараз. І тут він зрозумів, що ніскілечки не страхається близькості з Луїзою; він жадає цього, він зовсім не боїться розчаруватися в коханні, зіпсувати свої поетичні мрії банальною прозою життя — бо справжнє кохання прекрасніше будь-яких мрій…
— Скільки тобі років, люба? — спитав Філіп.
— П’ятнадцять.
— А мені лише чотирнадцять… Але ж це не біда, правда?
Луїза погладила його по щоці, потім ніжно торкнулася губами до його губ. Очі її сяяли від захоплення.
— Це не має значення, любий. Я кохаю тебе.
— Я теж кохаю тебе, Луїзо. — Філіп дбайливо поклав її на траву. — Знаєш, — промовив він з таким ніяковим виглядом, ніби признавався в якомусь недоброму вчинку, — у мене ще не було жінок. Чесне слово! Ти моя перша, моя єдина…
Луїза раптом схлипнула і затремтіла.
— Господи! — прошептала вона, врешті збагнувши, що зараз станеться. — Господи…
— Що з тобою, рідна? — сполошився Філіп. — Чому ти плачеш?
Луїза рвучко притислася до його грудей.
— Я знаю, ми не повинні…
— Чому? Хіба ти не любиш мене?
— Люблю, але…
— Ти боїшся розчаруватися в мені?
Луїза трохи відсторонилася і здивовано поглянула на нього. В її очах застигло нерозуміння — те саме нерозуміння, що повсякчас стоятиме поміж ними протягом їх короткого подружнього життя.
— Я не боюся розчаруватися в тобі, — м’яко сказала вона. — Адже мені нема з ким порівнювати тебе. Я боюсь… але не чогось конкретного, а просто тому, що мені страшно. Страшно і все тут, адже це так природно. — Вона перевела дихання, набираючись сміливості. — І, будь ласка, більше не питай ні про що. Краще поцілуй мене.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Принц Галлії» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ IV Кінець дитинства“ на сторінці 4. Приємного читання.