Розділ LXVII у якому число смертей, що так чи інакше стосуються Ернана, має тенденцію до зростання

— Щоб я здох! Це ж ясно, як Божий день!

— Атож! Ґраф Біскайський, безумовно, знав, щó являє собою його дружина. Він також знав, що її добре знає Інморте і що стосунки між ними вкрай ворожі. Якби на Бланчинім місці була жінка з характером Жоанни Наваррської… Та що там! Якби на її місці була навіть Марґарита — і то ґрафові, можливо, вдалося б переконати Інморте, що зрештою він прибере дружину до рук і сам стане керувати країною. Але Бланка… — Ернан цокнув язиком. — Одно слово, я негайно написав донові Альфонсо, що, на мою думку, ґраф Біскайський або здурів — що малоймовірно, або — що більш імовірно — Фернандо проговорився йому, що його брат вже отруєний і криза має наступити наприкінці листопада. А чи правду він сказав, чи трохи прибрехав, випереджаючи події, судити, мовляв, я не беруся.

— І розпорядження негайно доставити Фернандо в Толедо, разом з смертним вироком йому, як я розумію, було відповіддю на твій лист королю?

— Саме так. І ця відповідь трохи не запізнився. Я вже почав втрачати терпець і, признатися, навіть всерйоз подумував про те, щоб потай пробратися в замок і самочинно порішити Фернандо. На щастя, все обійшлося, і тепер, якщо дон Альфонсо помре, королевою Кастілії стане Бланка. Осмілюся припустити, що при ній єзуїти з ностальґією згадуватимуть два попередні царювання.

— Що вірно, то вірно, — погодився Ґастон. — Вона задасть їм жару… Ой! — вигукнув він і знов підхопився. — Але ж тоді Філіп може стати королем!

— А він і буде королем, — незворушно підтвердив Ернан. — Королем Ґаллії.

— Ні, друже, не про те йдеться. Ти не зрозумів мене…

Ернан також сів у ліжку і заперечно похитав головою:

— Я чудово зрозумів тебе, Ґастоне. У мене ще непогано варить голова, і я цілком усвідомлюю, що тепер у Філіпа з’явиться велика спокуса розірвати свої заручини з Анною Юлією й одружитися з Бланкою. Але цього не буде! Не буде, второпав? Поки я живий, я не допущу цього — хоч як би я не любив Філіпа і не шанував Бланку. Нехай собі любляться, нехай народжують дітей, але одружитися їм я не дозволю. Дзуськи! Зрештою я ґасконець, я ґалл. Ґаллія моя країна — а Філіп має стати її государем. Якщо ж він надумає опиратися своїй долі, то я силою змушу його піти під вінець з Анною Юлією і все-таки посаджу їх обох на престол… Чисто по-людському, мені, звісно, шкода Бланку й Філіпа, вони просто створені одно для одного. Але вони не звичайні люди, від їхнього рішення залежать долі мільйонів людей, і усвідомлення глибини своєї відповідальності перед Богом і прийдешніми поколіннями, має допомогти їм подолати свою людську слабкість. А в разі чого — я буду напоготові і підстрахую їх.

З цими словами Ернан гепнувся головою на подушку і за секунду кімната задвигтіла від його потужного хропіння.