Розділ LXV Клавдій Іверо

— Так, його.

Ґраф судорожно вчепився пальцями в поруччя свого крісла. Дихання його почастішало.

— І він зараз у мене в замку!

— За це він і арештований своїм братом, королем.

— Отже, я не помилявся, — прошептав ґраф з тихою ненавистю в голосі. — Так я й думав, що принц Фернандо причетний до смерті Рікарда… Пане де Шатоф’єр, якщо ви можете… навіть якщо не можете, навіть якщо не маєте права — прошу вас, розкажіть, у що встряв мій дурний син.

Ернан вдав, що вагається, хоч насправді він вирішив усе наперед.

— Гаразд, пане ґрафе, я розповім вам усе, що можу розповісти. Александр Біскайський і Фернандо де Уельва вирішили позбутися ґрафівни Жоанни, бо вона випадково дізналася про їхні плани захопити за допомогою єзуїтів кастільський та наваррський престоли і загрожувала їм викриттям, якщо вони не відмовляться від своїх задумів і не покаються перед королями Наварри й Кастілії.

— Отже, Фернандо зазіхав на братову корону?

— Так. Він збирався отруїти дона Альфонсо і розповів про це ґрафові Біскайському. А ґрафівна підслухала їхню розмову і…

— І мій син брав участь у цій мерзенній змові?! Яка ганьба!

— Він не знав про їх справжні цілі. Так само він не знав, що за задумом змовників він теж мав померти — разом з сестрою ґрафа.

— Що?! — вражено вигукнув ґраф Іверо.

— На жаль, це так. План двох принців полягав у тому, щоб представити вашого сина винуватцем смерті ґрафівни, її вбивцею, і таким чином відвести можливі підозри від них…

Ернан коротко розповів про залізний прут та кинджал з вензелем Рікарда на рукояті, що були знайдені тієї ночі у Фернандо, і про висновки, які він зробив на підставі цих знахідок. Потім він трохи відступив від правди, сказавши, що Фернандо передав Сімонові пакет, у якому справді був лист, що компрометував Рікарда. (На допиті колишній домініканець Ґаспар признався, що за наказом ґрафа Біскайського він підробив і цього листа, правда, недбало — лише для того, щоб приспати пильність Фернандо. У тому листі Жоанна звинувачувала Рікарда у вбивстві такого собі Хуана Енріке де лас Фуентес, кастільського кабальєро, що весною цього року був коханцем Марґарити і в самий розпал їхнього роману сп’яну потонув у річці. Але з підробленого листа випливало, що то не був нещасний випадок. Жоанна нібито мала в своєму розпорядженні неспростовні докази Рікардової провини і шантажувала його, вимагаючи, щоб він одружився з нею.) Ернан віддав перевагу такій версії подій — не брехні, а радше напівправді, — щоб у жоднім разі не викликати у ґрафа навіть тіні співчуття до Фернандо, який, за задумом Александра Біскайського, також мав померти.

Клавдій Іверо слухав Ернана, низько схиливши голову. Коли ж він підвів її, очі його гнівно блищали, риси обличчя загострили, воно набуло виразу непохитної рішучості. Ернан аж сторопів з несподіванки: де й поділися та втома і спустошеність, якими, здавалося, була просякнута вся істота ґрафа. У немічнім тілі ще жив здоровий дух!

— Пане де Шатоф’єр, — промовив ґраф. — Відколи помер мій син, у мене пропало бажання жити. Я дуже пишався Рікардом, можливо, перебільшував його достоїнства — але він був моїм єдиним сином. А зараз єдине, що ще тримає мене на цім світі, це жадоба помсти. Перш ніж умерти, я хочу помститися тим, хто погубив Рікарда. Раніше я ненавидів і тих, хто розкрив цю змову, хоч і не збирався мстити їм, але тепер… Тепер, коли виявилося, що Рікардові відводилася роль цапа-відбувайла, я щиро вдячний тим людям, що врятували його — хай не від смерті, але від посмертної ганьби. — Він утупився в Ернана допитливим поглядом. — Адже це ви, саме ви, я гадаю, викрили змовників?

Шатоф’єр відкрито глянув йому в очі.

— Так, — незворушно відповів він. — Це був я.

— Дякую вам, ґраф, — просто сказав Клавдій Іверо і сказав він це від усієї душі.

Ернан раптом відчув, як з глибини грудей до його горла підкочується клубок. Яка все-таки складна, думав він, яка страшна ця річ — життя, якщо часом виникають такі ситуації, коли вбитий горем батько щиро дякує людині, що викрила злочин його сина…