Розділ LIX Сімон де Біґор пише листа[51]

Однак я підозрюю, що не тільки ця обставина спонукала Філіп квапитися з переселенням, а оце трохи подумавши, я дійшов висновку, що й лишитися в Памплоні він вирішив зовсім не тому, що в Тарасконі незабаром почнеться гармидер. Здається, передучора Ґастон казав мені, що це викличе багато пересудів, коли пані Бланка замешкає в Тарасконі — адже вона королівська дочка, і положення, в якому вона опиниться, буде для неї принизливим. А от Тулуза — це вже інша річ. Її переїзд до Тулузи вважатиметься цілком природним — їй скоро сімнадцять років, вона ґрафиня Нарбоннська, пер Ґаллії, розлучена з чоловіком, а те, що вона житиме з Філіпом, ця вже її особиста справа. Головне, що всі пристойності будуть дотримані, і навряд чи хтось наважиться поставити на карб розлученій жінці, тим більше ґрафині, та ще й принцесі, що вона взяла собі коханця — надто ж, коли ним буде Філіп.

Оце, гадаю, і є справжня причина, чому Філіп лишається в Памплоні. Імперіал буде облаштований щонайраніше за три місяці, цебто якраз до нашого повернення з Рима. Філіп же нізащо не хоче розлучатися з пані Бланкою — навіть на день, не кажучи вже про три місяці. Треба сказати, що він просто схибився на ній, носиться з нею, як дурень з писаною торбою. Ернан каже, що це у нього всерйоз і надовго, і дуже при тому хмуриться. У мене складається враження, що Ернан побоюється, як би Філіп не послав імператора з його донькою-синочком к бісовій матері і не одружився з Бланкою, добре що вона вже розлучена… чи на жаль для Ернана, вона вже розлучена — здається, я зрозумів, чому Ернан був незадоволений рішенням монсеньйора Франциско де ла Пеньї і назвав його скороспішним і неканонічним. Він просто не хоче, щоб Філіп з Бланкою одружилися, не хоче втрачати ланґедокських володінь Анни Юлії. Якщо це так, то я рішуче не згоден з ним. Пані Бланка така чарівна, така гарна й розумна жінка — тільки ти не подумай нічого такого. Я почуваю до неї лише щиру повагу і глибоку симпатію, але люблю я тільки тебе, одну тебе, хоч ти не заслуговуєш на.

Оце Філіпове рішення звалилося мені, як сніг на голову. Він спитав, чи залишуся я з ним, а я ще не вирішив. Треба буде все зважити, порадитися з татком — тільки ти не ображайся на мене, якщо я все ж вирішу лишитися, гаразд? Філіп сказав, що вся наша молодь залишається гостювати в пані Марґарити на її запрошення — і Ернан, і Ґастон, і обидва д’Арманьяки, і Русільйон, і кузени Сарданські, і Ґабріель де Шеверні… Ось він, бідолаха, жіночку знайшов, щоб її покорчило! Вона просто ненавидить його, по-справжньому ненавидить, дивиться на нього так, ніби ладна вбити його — я зовсім не жартую. Між ними щось негаразд, це я давно запідозрив. Я багато разів питав у Ґабріеля, що ж сталося, та він все відмовчувався і лише одного разу сп’яну сказав мені: „Все це кара за мій злочин. Жорстока кара. Ліпше б за мене кинули до в’язниці“. І все, більше нічого, ні словечка. Ернан та Філіп теж мовчать, не кажуть мені, який же злочин вчинив Ґабріель. А Ґастон, схоже, сам здивований. Він каже, що Матільду силоміць видали за Ґабріеля, та це ще не пояснює її безсоромної поведінки. Всього нічого минуло від дня їх весілля, а вона вже зраджує його — і не з чоловіками, а з жінками. Уяви лишень! Ґастон каже, що Матільда з Анною Юлією обоє рябоє, а Філіп та Ґабріель — товариші по нещастю. От тільки Філіп сприймає це з гумором, а Ґабріель, неборака… Мені так шкода його, Амеліно, так шкода! Раніше я вважав себе найнещаснішим з чоловіків, та тепер розумію, що це не так. Адже ти любиш мене, правда? Нехай ти зраджуєш мене, але ти любиш мене і не бажаєш мені зла. Я теж люблю тебе, дуже люблю, і мені так хочеться побачитися з тобою, я так за тобою скучив, кохана моя. Я б з радістю поїхав з Памплони хоч сьогодні, та зрозумій мене правильно, рідна: в почті нашого дядька, герцоґа, я буду білою вороною, адже, повторюю, за словами Філіпа, вся наша молодь залишається гостювати в Марґарити.

Ага! Оце мені спала на думку одна чудова ідея! Що як я приїду до тебе в листопаді, побуду з тобою два-три тижні, а коли наше товариство залишить Памплону і вирушить до Рима, я приєднаюся до нього вже в Барселоні і сяду разом з ними на корабель. Здається, непогана ідея, і, мабуть, я так і вчиню. Тільки спершу треба порадитися з татком і Філіпом, а також з Ґастоном — може, він погодиться поїхати зі мною.

А втім, ні, навряд чи він погодиться. У нього свій клопіт, він, до твого відома, теж закохався — правда, не в саму панночку Гелену, а в ґрафство Іверо, спадкоємицею якого вона стала після смерті свого брата. Але про це — ні слова, ні півслова, Амеліно. Нікому, навіть матінці. Річ у тім, що твій брат (і це серйозно!) хоче розлучитися з Клотільдою, щоб оженитися на ґрафівні Іверо. Без жартів! І Філіп (треба ж!) має намір підтримати його. Він пообіцяв Ґастонові, що умовить нашого архієпископа знайти який-небудь формальний привід для розірвання шлюбу. Тільки мовчи, заклинаю тебе. Я нишком підслухав їхню розмову, вони не знають, що я щось знаю про їхні плани. А коли я розповів про підслухану розмову Ернанові, то він сказав, що нíчого тут дивуватися. Філіп, мов, накидає оком на Наварру, хоче в майбутньому приєднати її до Ґаллії, зберігши, проте, за Марґаритою титул королеви, отож твій брат, як ґраф Іверійський, стане йому в пригоді.

Ось що я скажу тобі з цього приводу, Амеліно: у Філіпа надмірний апетит до влади, диви ще подавиться. Либонь, хоче стати другим Філіпом Войовником, та, боюся, він так і залишиться Красунчиком. Проте Ернан зі мною не згоден, він каже, що Філіп має рацію, що всі землі, де люд розмовляє ґалльською і французькою, мають увійти до складу Ґаллії, Великої Ґаллії. Не знаю, може, це й так, Ернанові видніше — я ж у політиці нічого не тямлю і нею не цікавлюся.

Оце, мабуть, і все, Амелінко. Закінчую вже писати, щоб устигнути віддати листа гінцеві, якого спорядив до Тараскона Філіп з розпорядженням про переселення — так буде значно швидше, ніж посилати його із звичайним поштовим кур’єром. А якщо я забув тобі щось написати, то напишу про це наступного разу, і то незабаром.

Цілу тебе, кохана, поцілуй від мене маму, нашого маленького Філіпа, мою сестричку, обох братиків — я всіх вас дуже люблю. Але тебе особливо — тому ще раз цілую.

Твій Сімон.

Р. S. Амеліно, негіднице! Я вже збирався віддати листа гінцеві, аж це до мене завітав Ґастон і, так злорадно посміхаючись, повідомив, що з цим же гінцем Філіп шле тобі подарунок — кілька прозорих нічних сорочок. Ах, ти безстидниця! А твій Філіп — нахаба, яких мало. Посоромилися б обидва, безсовісні!“