Розділ LV Зловмисник

На щастя, зловмисник нічого не запідозрив, мабуть, віднісши його дивну поведінку на рахунок природного хвилювання.

— Ви спізнилися, кузене, — з крижаним спокоєм промовив він. — І не тремтіть так. Все буде гаразд.

„Матінко моя рідна! Амелінко моя кохана!“ — подумки заволав Сімон. Він впізнав голос зловмисника і ще дужче зацокотів зубами.

Тим часом зловмисник видобув з кишені якийсь пакет і тицьнув його Сімонові в руки.

— Сподіваюся, це вас заспокоїть. Тут всі ваші боргові розписки — на вісімдесят дві тисячі скудо.

Тремтячими пальцями Сімон взяв у зловмисника пакет і запхнув його за вилогу свого камзола.

— Ходімо ж, кузене, — сказав зловмисник. — Все буде гаразд, запевняю вас.

Весь шлях до північної башти вони подолали без розмов. Сімон плентався позаду зловмисника, низько схиливши голову, і бачив тільки його ноги. У голові у нього панував цілковитий розгардіяш. Приголомшений своїм відкриттям, він ніяк не міг зібратися з думками і ладен був розридатися від жаху та відчаю. Понад усе на світі йому хотілося зараз дременути геть, але страх видатися боягузом утримував його від цього вчинку.

Нарешті вони підійшли до дверей Жоанниних покоїв. Зловмисник спокійнісінько ввійшов до передпокою і тихо промовив:

— Проходьте швидше. І зачиніть двері.

Сімон машинально скорився цьому наказові, і вони опинилися в непроглядній темряві. У руках зловмисника спалахнула іскра — Сімонове серце ухнуло в холодну порожнечу, і він ледве не знепритомнів, — та наступної миті іскра згасла, і в передпокої знов запанувала пітьма. Зловмисник хотів лише з’ясувати, де знаходяться наступні двері.

Коли вони пройшли до вітальні, Сімон полегшено зітхнув — тепер вже не знадобиться чиркати кресалом. Віконниці вікон були відчинені, штори розсунуті, і в примарному світлі, що проникало ззовні, вимальовувалися обриси кімнати та меблів у ній.

— Так, — прошептав собі під носа зловмисник. — Тепер направо… Он ті двері. Йдіть за мною, кузене.

Вони проминули ще одну кімнату і опинилися перед дверима в спальню. Зловмисник обережно прочинив її, і напівтемряву кімнати, де вони перебували, розрізала тонка смужка світла. У спальні, вочевидь, горіла свічка.

Зловмисник завмер і кілька секунд почекав. Ніякої реакції на прочинені двері не було. Тоді він ширше відчинив їх. Сімон квапливо відступив убік і сховався в тіні. Зловмисник застережно підняв пальця і вкрадливою ходою ввійшов до спальні.

На нічному столику біля ліжка горіла свічка. У ліжку долілиць лежала вкрита до плечей дівчина; її пишне темно-каштанове волосся віялом розсипалося по ковдрі та подушках.

Зловмисник зупинився посеред спальні і вдоволено осміхнувся. Його права рука потяглася до пояса, де висів короткий кинджал. Аж це між лопаток йому кольнуло щось гостре, а в лікоть мертвою хваткою вчепилися чиїсь сталеві пальці. У той же момент з-за запони ліжка виглянула білява Філіпова голова.

— Отакої! — вражено промовив він. — Це ж треба, які люди вшанували нас своїм візитом…

Дівчина, що лежала в ліжку, швидко перекинулася на бік, щоб глянути на зловмисника… і раптом її красиве лице спотворила гримаса непідробного жаху. Широко розкриваючи рот, вона судомно хапала повітря, ніби видобута з води риба. Зіниці її очей розширилися майже на всю райдужну оболонку.

— Гра скінчена, доне Фернандо, — пролунав за спиною зловмисника голос Шатоф’єра. — Ім’ям вищої справедливості ми арештовуємо вас за спробу вбивства пані Жоанни Наваррської, ґрафівни Біскайської.