— Ти боїшся кохатися?
Ізабелла схлипнула — раз, другий, третій…
— Так хіба я коли-небудь кохалася?! — істерично викрикнула вона і вибухнула нестримним плачем.
Філіп не намагався втішити її. Він здогадався, в чому річ, і вирішив, що зараз найкраще — дати їй виплакатися досхочу.
Нарешті Ізабелла заспокоїлася і, знай шмигаючи носом, заговорила:
— Мій чоловік — гидка, брутальна, хтива тварюка. Ти ж бо чув, якої пісні він сьогодні горлав — перевізник корів з острова Лув’єр такої посоромиться. Мене нудить від одного його вигляду. Він… він… Щоразу він просто ґвалтує мене. Він справжній нелюд! Він робить мені боляче… — Вона притисла голову Філіпа до своїх грудей. — Боже, як мені боляче! Першої ночі, коли я побачила його… ну, оце… його роздягнутого — я мало не знепритомніла… а він… він п’яний накинувся на мене і… — Її затрусило від нового приступу ридання.
З Філіпових очей також потекли сльози.
— Потерпи, люба, — захлинаючись, говорив він. — Потерпи трохи. Наступного року я стану співправителем Ґаллії і тоді оголошу Франції війну. Час вже кінчати з існуванням кількох держав на споконвічних ґалльських землях — я зберу їх воєдино і відроджу Велику Ґаллію, якою вона була за Хлодвіґа. Я звільню тебе від цього чудовиська, кохана, а його запроторю до монастиря, щоб там він вимолював свої гріхи перед тобою.
Ізабелла миттю втихла.
— Це правда?
— Клянуся, я так і зроблю.
— Ні, я не про те питаю. Ти назвав мене коханою — це правда?
— Істинна правда.
— А як же тоді Бланка? А твоя кузина Амелія? А Діана Орсіні?
Філіп зітхнув:
— Ви мені всі любі, Ізабелло. Я всіх вас кохаю, навіть не знаю, кого більше. — Він поклав голову їй на коліна. — Я запеклий грішник і нічого не можу вдіяти з собою. Сподіваюся, Господь зглянеться і не стане надто суворо карати мене. Адже Він все бачить і все розуміє. Він знає, що мною керує не хтивість, а любов; що я всією душею люблю кожну жінку, з якою кохаюся. Шкода, що самі жінки не хочуть цього зрозуміти і не можуть простити мене.
— Я розумію тебе, любий, — лагідно сказала Ізабелла. — Ти ще не зустрів таку жінку, що могла б заволодіти всіма твоїми помислами, що заслуговувала б на всю ту ніжність, всю ту пристрасть, якими переповнене твоє серце… Я також не претендую на це. Я цілком вдовольнюся тією часткою твого кохання, що припадає на мене.
— О, Ізабелло, я тебе обожнюю! — захоплено промовив Філіп, підводячи голову.
Вони довго і пристрасно цілувалися, а потім він подарував їй ту частку свого кохання, що припадала на неї…
Коли добігла друга попівночі Філіп вийшов з покоїв Ізабелли і з подивом побачив пажа, що допіру супроводжував їх з бенкетного залу. Хлопчина сидів попід стінкою навпроти дверей, звісивши на груди голову, і час від часу тихо сопів уві сні. Праворуч від нього стояв згаслий ліхтар.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Принц Галлії» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XLVI у якому Філіп засвідчує, що не звик довго залишатися боржником“ на сторінці 5. Приємного читання.