Розділ XLII Турнір і навколо нього

Коли вже було згадано про почет королеви любові та краси, то треба сказати, що дам та дівчат у своє оточення Анна добирала вельми професійно, з гарним знанням справи. Філіп гідно оцінив її витончений смак, що дозволив їй зібрати біля себе чудовий букет чарівних личок і струнких фіґур. Велика кількість красунь, проте, не вплинула на його плани, і, віддавши належне Анні, як своїй королеві та нареченій, він незабаром підсів до Бланки з явним наміром скористатися сприятливими обставинами для рішучого штурму її захисних порядків; на щастя, Монтіні, що мав звичай з’являтися в найнедоречніші моменти, тепер був позбавлений такої можливості.

Одначе Бланка недовго терпіла Філіпові приставання. Відчуваючи, що її опір починає танути, вона лагідно звеліла йому забиратися геть, пригрозивши, що інакше піде сама і більше до ложі не повернеться. Зовнішня лагідність її тону не ввела Філіпа в оману, радше навпаки — не на жарт злякала його, бо свідчила про непохитну рішучість здійснити погрозу. Щоб не позбутися Бланчиного товариства, він мусив облишити свої залицяння, і ця невдача ще дужче розпалила його ворожість до Монтіні, який своєю присутністю в Памплоні (ба навіть самим своїм існуванням) завдавав йому дедалі більше прикрощів. Філіп відчував, що його ненависть до Етьєна поступово набуває якісно нового змісту, і він знай ловив себе на тому, що в думках перебирав різні способи його фізичного усунення.

Щоб досадити об’єкту своєї пристрасті, Філіп, з Анниного дозволу, став упадати коло Діани Орсіні — тієї самої, що напередодні надіслала йому в подарунок відірваний від сукні рукав. Як виявилося згодом, ця чорноволоса й синьоока дівчина п’ятнадцяти років, представниця молодшої гілки одного з наймогутніших в Італії родів і улюблениця римської принцеси, не поділяла смаків своєї подруги та пані. Діану більше приваблювали хлопці, ніж дівчата, а Філіп узагалі зачарував її, і вже надвечір вона ладна була віддати йому не тільки рукав, але й весь свій одяг з невинністю на додачу. Філіпа не довелося умовляти прийняти цей подарунок: на його щире переконання, лише цілковитий дурень та нечема міг би знехтувати коханням такої милої й чарівної дівчини.

Що ж до Бланки, то вона, вочевидь, на зло Філіпові, взяла собі за кавалера наслідного принца Араґона Педро — вельми інфантильного молодика з безвільними рисами обличчя і таким же безвільним характером. В дитинстві Бланка й Педро були заручені, але потім їхні батьки розійшлися в поглядах на подальший хід Реконкісти, посварилися і навіть трохи повоювала між собою за Південну Валенсію, яка в кінцевому підсумку дісталася Кастілії. А відтоді як Бланку, так і Педро, переслідували невдачі в особистому житті. За цей час двадцятичотирирічний наступник араґонського престолу встиг двічі одружитися і двічі овдовіти і від обох шлюбів не мав жодної дитини.

На Філіпову думку, Педро був би ідеальною партією для честолюбної й марнославної наваррської принцеси; шлюб з ним дозволяв їй стати в майбутньому одноосібною правителькою відразу двох королівств — Наварри й Араґону. Проте Марґарита ставилася до свого араґонського кузена вкрай негативно. За її власним зізнанням, його млявість, слабохарактерність та інфантильність викликa’ли в неї відразу, поза очі вона називала його безхребетним слизняком, і, як підозрював Філіп, їй ставало гидко на одну лише думку про те, щоб лягти з ним у ліжко, хоча зовні принц Педро здавався вельми привабливим юнаком. Поза спальнею Марґарита звикла панувати над чоловіками, а проте вона терпіти не могла дурників на зразок Педро Араґонського. Її приваблювали молоді люди іншого штибу — такі, наприклад, як Тібальд де Труа, ґраф Шампанський, що після самоусунення Філіпа став головним претендентом на руку наваррської принцеси.

У певному розумінні Тібальд був досконалістю: розумний, вольовий, ініціативний і цілеспрямований, він, разом з тим, відзначався крайньою непрактичністю, нестримною мрійливістю, навіть був трішки несьогосвітній. Найбільшим його захопленням була поезія, потім він любив жінок, веселі пиятики, полювання, турніри та інші мирські розваги — а в державних та господарських справах він був цілковитий нездара і ні від кого не крився з цим. Тібальд відверто нарікав на те, що багатство й високе суспільне становище неодмінно пов’язані з владою. Його нездатність до врядування була просто вражаюча. Він розбещував своїх управителів одного за одним, навіть кришталево чесний чиновник, влаштувавшись до нього на службу, не міг довго встояти перед спокусою швидкого збагачення і, зрештою, починав красти. На той час Шампань була найгірше керованою провінцією в усьому Французькому королівстві, яке загалом потерпало від безладу та анархії, і Тібальд, крім того, що був нестямно закоханий у Марґариту, сподівався, що вона, вийшовши за нього заміж, візьме в свої руки кермо влади і зніме з його плечей тягар відповідальності за стан справ у ґрафстві.

Та Марґарита не поспішала ощасливлювати Тібальда. Майже весь другий день турніру вона просиділа в почесній ложі в гордій самотності, насуплена, мов хмарний осінній день, ні з ким не спілкувалася і вдавала, ніби уважно слідкує за змаганнями. Тільки надвечір принцеса трохи ожила, проте геть-чисто зіґнорувала Тібальдове товариство і стала відчайдушно загравати з Анною, яка ще з першого дня виказувала неабиякий інтерес до своєї наваррської кузини. Цей швидкоплинний і дещо нетрадиційний роман дуже засмутив батьків обох дівчат, особливо дона Александра, і за інших обставин зіпсував би свята, якби увага більшості гостей не була цілком прикута до подій, що відбувалися на арені.

А турнір, слід сказати, вдався на славу. На думку багатьох знавців, це було найліпше з ратних ігрищ за всю історію таких змагань — і за рівнем орґанізації, і за складом учасників, і за пристрастями, що вирували як на самій арені, так і довкола неї. Безперечним героєм турніру став Ернан де Шатоф’єр, який довів собі й усім іншим, що він не лише талановитий воєначальник, а й неперевершений боєць. У ґруповій битві очолюваний ним загін отримав упевнену перемогу, а сам Шатоф’єр в очному поєдинку переміг Гуґо фон Кліпенштейна і був одностайно визнаний кращим лицарем другого дня. Окрилений своїм першим успіхом, Ернан виграв усі головні призи і в наступних змаганнях, не лишивши жодного шансу навіть чудовому Грозі Сарацинів. Всі жінки на турнірі просто нетямилися від нього, проте він, як і раніше, суворо дотримувався обітниці цнотливості, і один тільки Бог, можливо, здогадувався (та й то не напевно), щó насправді крилося за його святенницькою личиною…

Другого дня після закінчення турніру, 10 вересня 1452 року, Італія здобула нову королеву. Ця знаменна подія сталася в соборі Пречистої Діви Марії Памплонської, де єпископ Франциско де ла Пенья з височайшого дозволу його святості папи Павла VII поєднав святими узами шлюбу імператора Авґуста XII Юлія та кастільську принцесу Елеонору.

А ввечері напередодні вінчання була підписана поспіхом укладена шлюбна угода між Філіпом Аквітанським-молодшим і Анною Юлією Римською, спадкоємицею ґалльських ґрафств Періґору, Руерґу та Ґотії. Точну дату одруження ще належало узгодити додатково, проте була досягнута принципова домовленість, що весілля відбудеться в Римі після Різдвяних свят, а доти в Аннинім почті мають перебувати кілька ґасконських дворян, які від Філіпового імені дбатимуть про неї, як про його наречену.

На останньому пункті Філіп наполіг особисто, і коли серед молодих людей, удостоєних такої високої довіри, він назвав ім’я Етьєна де Монтіні, стало зрозуміло чому. На відміну від інших щасливців, що раділи перспективі провести три місяці в імператорському палаці на Палатинському Пагорбі, Монтіні не почував особливого захвату від пропонованої йому честі й вовком дивився на Філіпа, раз по раз жалісливо поглядаючи на Бланку.

Марґарита трохи не зіпсувала цієї урочистої миті, коли похапцем сховалася за спиною кузини Жоанни і, припавши до її плеча, давилася сміхом.

А Бланка нагородила Філіпа нищівним поглядом, у якому, поряд із гнівом, відчувалася безпорадність: хоч Етьєн був лейтенантом наваррської ґвардії і підлягав королю, він, як ґасконський підданий, не міг не послухатися Філіпового наказу, навіть якби при цьому втрачав лейтенантський чин.

Неборака Монтіні зійшов зі сцени, навіть не попрощавшись як годиться з коханою. Щоразу, почуваючи себе безсилою перед обставинами, Бланка страшенно гнівалася, а коли, до того ж, у неї було місячне, вона перетворювалася на хижу мегеру і норовила зірвати свою злість на першому-ліпшому, хто підвертався їй під гарячу руку. Того ж вечора, залишившись з Етьєном сам на сам, Бланка звинуватила його в усіх смертних гріхах і прогнала геть, а наступного дня під час весілля і вранці 11-го вересня, коли римські гості вирушили в дорогу, всіляко уникала його, про що згодом дуже шкодувала, проклинаючи себе за жорстокість і безсердечність. Отож ми не схибимо, коли скажемо, що Монтіні покидав Памплону з важким серцем, охоплений найгіршими передчуттями.

Перед від’їздом Авґуст XII, віднайшовши вільну хвилину, відвів Філіпа вбік і тихо сказав йому:

— Мабуть, я маю подякувати вчителеві моєї дружини за його старанність. Відмінна робота!

Філіп ошелешено втупився в свого майбутнього тестя. Він весь ранок ловив на собі уважні погляди імператора і, загалом, здогадувався, в чім річ, але такої відвертості від нього ніяк не чекав. Тим часом Авґуст XII поклав йому руку на плече і продовжував:

— А я ж бо гадав, що уникнув цього, коли принцеса Бланка вийшла за ґрафа Біскайського. От недолугі в мене інформатори — ну, цілковиті нездари… А втім, ми з тобою квити, — з деяким злорадством додав він. — Моя дочка теж не ягнятко.

Філіп згідно кивнув. Від Діани Орсіні він дізнався, що Аннине захоплення дівчатами було зовсім не таким невинним, як йому здавалося спочатку. Останні півтора року при імператорському дворі активно відроджувалися добре забуті традиції давньоримських весталок, і Авґуст XII, втративши будь-яку надію напоумити свою кохану, але вкрай безпутну доньку шляхом лагідних умовлянь, погроз і суворих покарань, бачив лише один спосіб позбутися цього клопоту — чимшвидше видати Анну заміж і перекласти всі турботи на плечі її чоловіка. Так він, власне, і вчинив.

„Але ж і сімейка в нас буде! — скрушно думав Філіп. — Що чоловік, що жінка — обидва бабії“.