TextBook — Н-не м-можу… Н-не м-можу…
— Що ти не можеш?
— Дати тобі відставку не можу. Я… я хочу тебе, хочу завжди бути з тобою… Ця якась мана. Адже я не люблю тебе, адже я… я… я… О-о, як я тебе ненавиджу!!!
Марґарита підхопилася, перекинула Філіп навзнак і сіла на нього зверху, стиснувши колінами його боки.
— Прошу тебе, благаю, відмовся від мене. Будь великодушним, любий… Будь безжальним, непохитним, не одружуйся зі мною. Навіть якщо я навколішки проситиму тебе — не погоджуйся, не губи мене, дай мені жити по-людському… Ну! Ну! Ну! — і в нестямі вона заповзялася хльостати його по щоках.
У відповідь Філіп дав їй сильного ляпаса і різко відштовхнув її від себе. Впавши на ліжко, Марґарита миттю вгамувалася і, згорнувшись калачиком, тихенько захникала.
— Я буду великодушним, безжальним і непохитним, — заявив він. — Я не дозволю тобі губити своє життя. Ти вільна.
Марґарита перестала хникати й недовірливо поглянула на нього:
— Правда?
— Клянуся хвостом Вельзевула, як каже Ернан. Тепер вже ніщо не примусить мене одружитися з тобою.
— Ти справді відмовляєшся від мене? — з боязкою надією і чималою часткою гіркоти в голосі перепитала вона.
— Навідсіч. З тобою я матиму багато клопоту: інші чоловіки не подарують мені твоєї вірності, вони вважатимуть мене нахабним еґоїстом і деспотом, що одноосібно привласнив такий безцінний скарб. Адже ніхто зі здорового розуму не повірить, що ти не зраджуєш мене з власної волі. Про мене розповідатимуть жахливі історії, буцімто я регулярно катую тебе, змушуючи до подружньої вірності. Поступово навколо тебе виникне ореол мучениці… Що таке? Знову плачеш?
— Це я від радості, любий… І трохи — від смутку. Коли ти поїдеш, мені дуже бракуватиме тебе. А ти? Ти хоч зрідка згадуватимеш мене?
— Ах, любонько, — сонно пробурмотів Філіп. — Я ніколи не забуду тебе. У тебе таке досконале тіло, ти така палка, така ніжна, така чарівна…
— А як же ґалльська корона? — похопилася Марґарита. — Ми ж з тобою… Певніше, ти… Невже ти відмовишся від своїх претензій на ґалльську корону? Не вірю. Не можу повірити. Ти напевно щось затіваєш — але що?
Філіп не відповів. Втома, нарешті, здолала його, і він заснув мертвим сном. Марґарита ніжно торкнулася губами до його лоба, потім тихенько вибралася з ліжка і неквапно одяглася. Видобувши зі свічника запалену свічку, вона востаннє поглянула на сплячого Філіп — і саме тієї миті його обличчя осяяла щаслива й безтурботна усмішка.
„Цікаво, що йому сниться? — думала Марґарита, прямуючи до дверей. — Чи хто?… Може, Бланка?… А втім, це не важливо. Між нами все скінчено. Назавжди. Безповоротно… Так! — переконувала вона себе. — Безповоротно! Він мій злий ґеній. Я не можу кохати його… Дякую тобі, Господи, що ти звільнив мене від цього чудовиська. І нехай тепер йому сниться хто завгодно — та тільки не я…“
А Філіпу снилися Періґор, Руерґ та Ґотія. У його віщому сні вони уявлялись йому трьома сходинками на підвищення перед вівтарем у соборі Святого Павла в Тулузі, де за традицією відбувається коронація королів Ґаллії. І бачив він усипану коштовними каменями золоту корону королівства Ґалльського, яку покладає на його чоло Марк де Філіппо, архієпископ Тулузький, вінчаючи свого єдинокровного брата на царство в одній з наймогутніших європейських держав…
Розділ XXXIX Брат і сестра
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Принц Галлії» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XXXVIII у якому Марґарита позбувається мани, а Філіп бачить солодкі сни“ на сторінці 4. Приємного читання.