Розділ XXXVII Сватання по-ґасконському

— Авґусте Юлію, — промовив герцоґ. — Як ти, напевно, здогадався, йтиметься про твою дочку Анну.

— Так, — кивнув імператор. — Я про це підозрював.

— В такому разі я не бачу підстав для всіляких хитрувань та недомовок…

Авґуст ХII нетерпляче ляснув пальцями:

— Даруй, що перебиваю тебе, вельмишановний, але я навіть наполягаю на відвертості. Коли мова заходить про наших дітей, то це надто серйозна тема, щоб хитрувати і вдаватися до звичайних дипломатичних вивертів. За таких обставин прямота — найкраща політика. Перш ніж ти скажеш те, що я сподіваюся від тебе почути, я хотів би задля встановлення між нами цілковитої довіри повідомити, що вчора я отримав від Армана Ґотійського листа. Він просить якомога швидше видати Анну заміж, бо хоче пересвідчитися, що після смерті, наближення якої відчуває дедалі виразніше, його володіння потраплять у надійні руки.

— І як ти ставишся до цього прохання? — поцікавився герцоґ.

— З великою повагою, шановний вельможо. На моє переконання, людина, від якої моя донька отримає в спадок половину Ланґедоку, а потім, можливо, й королівський вінець, — така людина має право ставити мені певні умови. До того ж Анна, попри свій юний вік, вже зріла дівчина, і, думаю, раннє заміжжя буде їй на користь… — Тут щока імператора нервово сіпнулася, але герцоґ вдав, що не помітив цього. — Особливо високоповажний Арман звернув мою увагу на двох можливих кандидатів на Анниного чоловіка, найдостойніших на його думку: це твій син і ґраф Людовік Прованський. Треба сказати, що я схильний погодитися з ним.

— Вибач за нескромне запитання, Цезарю, але кому з них ти віддаєш перевагу?

— Певна річ, твоєму синові. Ґраф Людовік у свої тринадцять років вже встиг відзначитися далеко не з кращого боку. Як людині йому бракує душевної м’якості, а як майбутньому правителеві — розуму та здорового глузду. Він занадто жорстокий, неврівноважений і дріб’язковий, щоб бути королем Ґаллії й чоловіком моєї єдиної доньки. — Імператор пильно подивився герцоґові в очі. — Я розумію це так, що ти… — він зробив вичікувальну паузу.

— Так, Цезарю. Від імені мого сина Філіпа я прошу в тебе руки твоєї дочки Анни Юлій.

На губах імператора заграла добродушна усмішка:

— Я згоден, вельможо. Якщо не заперечуєш, завтра ж наші міністри розпочнуть консультації щодо майбутньої шлюбної угоди. А стосовно ґарантій виконання нашої усної домовленості…

— Авґусте Юлію! — гордо скинув голову герцоґ. — Я анітрохи не сумніваюся в непорушності твого слова.

— І рівно ж не дозволиш піддавати сумніву непорушність свого, — додав імператор. — Але ти хибно зрозумів мої слова, вельмишановний. Втім, і я висловився не найкращим чином, за що всіляко перепрошую. Я лише хотів сказати, що укладання шлюбної угоди може затягнутися, а тим часом було б бажано ще до її підписання внести певну ясність у наші стосунки, щоб не лише ми, а й усі інші не сумнівалися в серйозності наших намірів. Повір, я дужче, ніж ти, прагну цього шлюбу — і як Аннин батько, і як король Італії. Твій син неодмінно стане великим государем. Спадщина моєї доньки не зіграє вирішальної ролі, вона лише полегшить йому виконання свого призначення, але ніщо не в змозі зупинити його на шляху до прийдешньої слави та величі. І я, певна річ, зацікавлений у тому, щоб наші країни й наші народи жили в мирі та злагоді.

— Ти лестиш моєму батьківському самолюбству, Цезарю, — сказав герцоґ.

— Аж ніяк, мій шляхетний вельможо. Це не лестощі, це факт. Мабуть, тобі відомо, що я серйозно займаюся астролоґією, і мої скромні досягнення в цій царині людського знання високо цінуються багатьма видними вченими не лише християнського, а й ісламського світу. Так от, ще вісім років тому я склав гороскоп на твого сина Філіпа, а потім щорічно уточнював отримані результати — зорі цілком певно обіцяють йому велике майбутнє, і що далі, то певніше. А зорі, повір мені, ніколи не брешуть, треба лише правильно розуміти їхню мову. Тепер, сподіваюся, ти розумієш, чому я не хочу втрачати такого зятя, як твій син.

„Ти диви, — подумав герцоґ. — Як збігаються наші бажання! Такої невістки, як Анна, я теж не хочу втрачати“.

— Крім того, — продовжував імператор, — твій син явно потребує значно твердіших ґарантій, ніж моя приватна обіцянка. Адже, повіривши мені на слово, він не зможе одружитися з Марґаритою Наваррською — ми ж не сарацини якісь, чия нечестива віра дозволяє їм мати по чотири дружини.

— Безумовно, Цезарю, — погодився герцоґ.

— В такому разі, ніщо не заважає нам оголосити про майбутні заручини… — Нараз імператор всміхнувся й додав: — А нас, чого доброго, ще назвуть недбалими батьками, коли дізнаються, з яким непристойним поспіхом ми розпорядилися долею наших дітей. Втім, щодо цього в мене є ідея.