Розділ XXX Святе місце пусте не буває, або про те, як ґраф наочно пересвідчився, що коли дружина не спить зі своїм чоловіком, то вона спить з коханцем

Бланка всміхнулася:

— За цим діло не стане. Хоч завтра я можу посвятити тебе в лицарі. Зрештою, я ґрафиня Нарбоннська, один з перів Ґаллії, і мені вже шістнадцять років.

— Це жарт? — спитав Етьєн.

— Звісно, жарт. Я ж не хочу, щоб придворні взяли тебе на сміх: мовляв, заслужив лицарські шпори в ліжку. А якщо без жартів, то я попрошу кузена Аквітанського. Ми з ним добрі друзі, і він не відмовить мені в цій послузі.

Монтіні зазирнув їй в очі:

— А знаєш, любонько, такій чарівній жінці, як ти, небезпечно звертатися до Красунчика за послугою. Він, диви, ще зажадає подяки — на свій манер.

І обоє зайшлися веселим сміхом.