TextBook — Припини, Сандро! — несподівано різко відповіла Жоанна. — Гріх дорікати мені за те, що я називаю його батьком. Я дуже погано пам’ятаю наших батьків, а дядько завжди ставився до мене як до рідної доньки. І взагалі, до чого тут титул принцеси? Зрештою, я й так принцеса — за народженням.
— Але мене дратує…
— Так, тебе дратує дядькова доброта до мене, дратує його готовність будь-якої миті примиритися з тобою, якщо ти відмовишся від своїх претензій. Це дратує тебе, бо не вкладається в твоє уявлення про нього, як про жорстокого, безчесного узурпатора; бо тобі буде значно важче ненавидіти його, коли ти визнаєш, що насправді він добра людина. А тим часом, з ненависті до нього ти черпаєш свої сили; жадоба помсти стала сенсом твого життя… Так не годиться, Сандро! Ну, хай з нами повелися несправедливо, хай нас образили, але ж не можна жити самими лише мріями про помсту. Коли вже ти не віриш у безсмертя душі, подумай хоч би про земне існування. Ти ж марнуєш своє життя, ганяючись за химерами, плекаючи нездійсненні надії. Хіба ти зазнаєш поневірянь? Хіба тобі бракує грошей? Ні, у тебе всього вдосталь і ти можеш отримати все, що забажаєш. То чого ж, чого ж тобі ще не вистачає?
Ґраф зупинився і спрямував на сестру пронизливий погляд.
— Чого мені не вистачає, питаєш? Влади! Ось чого я бажаю — ніким і нічим не обмеженої влади! — промовив він у якомусь моторошному екстазі. — Аби здобути її я ладен на все — навіть цілувати зад Інморте…
— Інморте! — злякано вигукнула Жоанна і схопилася на ноги. — Сандро, любий, опам’ятайся! Єзуїти грішники, єретики, вони запродали свої душі дияволу.
— Так стверджує наш єпископ, — незворушно відповів Александр. — Повір, сонечко, він перебільшує. А втім, я також єретик і охоче продав би свою душу Сатані, та от біда — лукавий щось не квапиться її купувати… І до речі, про грішників. Що сказав би монсеньйор Франциско, якби дізнався про наші стосунки?
Жоанна тихо заплакала.
— Я щодня молю Бога, щоб він простив нас, — крізь сльози промовила вона. — Гріх наш великий, але Господь милостивий… Та хіба ми одні грішники?! Може, Марґарита праведниця? Чи той самий Красунчик? Чи Бланка?…
— Та вже ж, — зітхнув ґраф. — Що й казати, благочестиве товариство зібралося. Кожна людина — справжнє вмістище доброчесності, уособлення всіх можливих чеснот… Між іншим, ти нагадала мені ще про одну грішницю — так звану мою дружину. Кажуть, вона вкрай знахабніла. Завела собі коханця, рисується з ним на людях, мов із законним чоловіком…
— Сандро! — докірливо вигукнула Жоанна. — Як ти можеш! Кому-кому, але не тобі ганити її за це.
— Цілком вірно, люба, цілком вірно. Мене засмучує не те, що вона завела коханця, а кого вона взяла собі за коханця! Зубожілого дворянчика, якому бракує власних коштів навіть на те, щоб одягнутися пристойно.
— Це правда, Бланка утримує його. Але не турбуйся, не з твоєї кишені.
— Та знаю, знаю. Вона швидше помре, ніж візьме в мене бодай динар. — Ґраф гірко посміхнувся. — І знову ж таки, не про це йдеться. Невже ти не розумієш, що її вибір принижує мене в очах двору? Це вона так мстить мені — витончено, підступно… Піду-но побалакаю з нею.
— Прямо зараз? — здивувалася Жоанна.
— Саме зараз. Я хочу застати її в ліжку з тим молодиком, так вона буде поступливішою. Сподіваюсь, вони ще не заснули. А ти, сестричко, іди спати, пізно вже… — Ніби на підтвердження його слів, глухо пробив годинник на головній вежі палацу. — От дідько! Мені треба до… А проте, хай зачекає, ніде він не подінеться.
— Хто це — він? — стривожено запитала Жоанна.
— Багато знатимеш, швидко постарієш, — відповів Александр і, лагідно поглянувши на сестру, додав: — Не потерпай, сонечко, не Інморте.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Принц Галлії» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XXIX Знедолений принц“ на сторінці 4. Приємного читання.