Розділ XX Дорога

— Важко в це віриться, — промовив герцоґ і, короткозоро примружившись, задивився вдалечінь. — Та чим чорт не жартує. У цьому воронні справді є щось зловісне.

— Дуже зловісне, монсеньйоре, — підхопив провідник. — Вороння просто так не збирається, воно чує лихі наміри. Тому раджу вам приготуватися.

— Звісно, приготуємося. Береженого, як кажуть, бог береже… Гей, Лоррісе! — гукнув герцоґ свого зброєносця. — Подай мені шолом, кірасу та рукавиці, сурми алярм. І вам, панове, — звернувся він до Філіпа, Ґастона та Ґабріеля, — варто надягнути лати. Про всяк випадок, що б там не сталося. Впродовж багатьох років я очищав ці землі від скверни, та диявол хитрий і завжди знайде якусь лазівку.

Ернан схилився до шиї свого коня.

— Отак-то, Байярдику, — сказав він. — Нехай тепер хтось спробує покепкувати з нашого обладунку. Зараз ми з тобою — найпотужніша ударна сила в нашому загоні.

Тим часом герцоґів зброєносець просурмив збір. Увесь загін нераз заметушився, готуючись до зустрічі з уявною небезпекою. Філіп же, змінивши ошатного берета на міцний сталевий шолом та надягаючи легкі лати, чомусь був переконаний — попереду на них чекає ворог, і аж ніяк не уявний.