Розділ VII Вигнання

— Дуже мило, — дещо неуважно відповів Філіп. — Радий з вами познайомитися, превелебний отче.

— Я б не хотів, щоб ви називали мене „отче“, — сказав вікарій.

Дивні нотки, що пролунали в його голосі, і прізвище, утворене від особистого імені[11], що зазвичай свідчило про незаконнонародженість, примусили Філіпа пильніше придивитися до молодого прелата. У нього було темне волосся і трохи засмагла шкіра — але лінія рота, форма носа, контур підборіддя, розріз широко розставлених небесно-синіх очей та деякі інші риси безсумнівно виказували родинну схожість.

— Кажуть, що я не єдиний син, від якого відмовився мій батько, — промовив приголомшений Філіп. — Я чув, що ще до першого шлюбу в нього був роман…

— Лоґічним наслідком якого стало моє народження, — незворушно підтвердив вікарій. — Але про це краще поговорити десь в іншому місці.

— Так, звісно, — сказав Філіп, опанувавши себе. — Зараз я повертаюся до замку мого друга, Ернана де Шатоф’єра. Якщо ви не заперечуєте, ми можемо поїхати разом.

Вікарій згідно кивнув:

— Мабуть, так я і вчиню. Все одно робити мені тут нічого. Я вже виконав необхідну формальність, представився панові герцоґу, як і належало, оскільки я буду курирувати ортезьку єпархію. — Він зробив коротку паузу. — Не скажу, що це була приємна для мене процедура, і я не бажаю залишитися тут на ніч.

— Тоді вирішено. Я певен, що мій друг буде радий такому гостеві. — Філіп трохи помовчав, потім додав: — Скільки себе пам’ятаю, я завжди мріяв мати брата, якого не соромився б, і зараз… Зараз я збентежений. У мене з’явилася надія…

— Гадаю, ми не розчаруємо один одного, — сказав молодий прелат. — Я цього певен.

У свій чотирнадцятий день народження Філіп став повнолітнім, зустрів своє перше кохання, знайшов єдинокровного брата і був вигнаний з батьківського дому. Той день був дуже багатий на події, і саме того дня скінчилося Філіпове дитинство.