Розділ «XXIX»

— Що, також з машиною? — у менi навiть щось здригнулося, коли ставив це питання.

— Чого ж з машиною? Машина залишилася. Такий джип, конкретний. Я вже й забув, яка марка. I розшуковi заходи, я вам скажу, на повному серйозi проводилися.

— Та взяли вашого Казаренка такi ж бандюки, як вiн, i лiквiдували. Не подiлили щось. Буває, — розвiв руками Павло.

— Або вашi фермери, яким вiн на мозоль став, — додав я. — Пiдстерегли i… Якби-то усi iншi подiбного роду справи розкривалися, можна було б цю одну i на «Бермуди» списати, а так…

— Вам простiше казати, — не згодився Iван. — А ми тутешнi, так би мовити. Усе бачимо. Знаєте, ще тодi, як я тiльки приїхав сюди, ще за Союзу… «Гастролювала» тут одна банда — ювелiрнi магазини брали. Накрили їх якраз у нашому районi. Гучна була подiя, нiчого сказати. А я щойно приїхав, молодий… А тут по рацiї — перехват… Вони «Жигулями» втiкали, нашi двi машини у них на хвостi сидiли. Дощi тодi були. Забуксували вони на пiд'їздi до трьох хуторiв. Там ще у тi часи «джунглiв» не було — колгоспнi землi, усе, як ви кажете, розорано i рiпак засiяний, а може й не рiпак, але до самих хуторiв, ну тих, що ви бачили… Словом, кинули вони машину i засiли у крайнiй хатi, почали вiдстрiлюватися — озброєнi були капiтально. Поки перестрiлка — пiдтяглися внутрiшнi вiйська.

Iван налив ще по однiй, згадуючи.

— I… — знову не витерпiв Павло.

— Менi довелось очеплення виставляти — я ж мiсцевий. Ви уявiть — рота внутрiшнiх вiйськ. Плюс купа оперiв, пiдроздiл ДАI… Словом, хотiли вони обiйти хату так, щоб вiдрiзати вiд болота у низинi. Я казав, що небезпечно, там дiйсно усе прострiлювалося. Тикнулися — а вони з автоматiв. Один солдат навiть загинув. Там же вiдкрита мiсцина. Довелось обхопити усе разом, i болото у низинi — усi «Бермуди», так би мовити, вкупi. Тiльки без отих двох хуторiв, якi залишилися осторонь. Народу вистачило з лихвою. А потiм був наказ припинити вогонь. Чекали майже годину, поки прибув бронетранспортер. Очеплення так i стояло — буквально щоп'ять метрiв солдат вiд солдата. I зауважте, на той момент, коли кiльце зiмкнулося, бандити ще стрiляли з хутора, тобто були там. Ну, наїхали, розвалили залишки хати, а їх немає, у болото пiшли. А скiльки там того болота? Загнали ще два взводи у середину. Все перетрусили. На тому хуторi, де вони вiдстрiлювалися, хату розiбрали! Пiдвал розкопали! Двi доби шукали, а очеплення так i стояло. Потiм зняли.

— То ви хочете сказати, що вони у ваших тих «Бермудах» зникли, — не приховуючи iронiї, уточнив я.

— Я вам лише розповiдаю, як було, — викрутився Люлька. — Факти, так би мовити, голi. А робити висновки — це вже ваша справа. Ви — детехтиви. Як болото прочiсували, троє солдатів мало не втопилися. Там того болота — кiт наплакав, а є кiлька мiсць. Потiм човни понадували, очерет викосили — чиста мiсцина залишилась. А їх немає. Пропали. Вислизнути не могли, гарантiя. Дрючками по днi ще два днi тицяли… Так i досi — у розшуку.

— А вислизнути не могли, ви кажете? — перепитав я.

— Гарантiя, кажу вам. Та ви ж не «лiва» людина! — несподiвано обурився Iван. — Ви ж фахiвець, у нашiй системi працювали! Якщо навiть уявити, що вислизнули, хоча такого на двiстi вiдсоткiв статися не могло, та це ж рецидивiсти! Четверо! Про них усе вiдомо. Зброя уся засвiчена! Вони ж не на чесне життя втiкали. Хтось би десь потiм «сплив»! У якомусь злочинi. А вони навiчно канули. Я якось рокiв через десять спецiально наводив довiдки — глухо.

— Весело, — погодився я. — Ну а самi ви як усе це пояснюєте? Ви ж не вiрите, напевно, у нечисту силу?

— За статутом не годиться, — зауважив Люлька. — Як можу пояснити? Бачу, що стикаюся з дивним, от i все. Ви також уже спробували, а ще сумнiваєтеся, вважаєте, що заблукали у туманi на незнайомiй мiсцинi.

— Гаразд, — зняв я тему, у якiй легко було погрузнути. — А фермер? Допоможiть нам знайти фермера, з яким мiг спiлкуватися наш Чумак.

— А чого його шукати? — знизав плечима Люлька. — Вася-єврей. Он, так як ви на «Бермуди» їхали, тiльки влiво забирайте.

Здалека побачите ряд насаджених ялин. Ото ж там i господарство його.

— Єврей — фермер? — здивувався Сергiй.

— Єврей — кликуха. Венцель його прiзвище. Звiдки — хто його зна. Порядний хлопець загалом, тiльки в головi всяка дурня товчеться. Ото вiн вам пояснить i що, i чому. Тiльки зачепiть — уже й не радi будете.

Нам постелили в однiй кiмнатi просто на пiдлозi, хоч ми могли б переночувати i в машинах. Та Люлька не хотiв навiть слухати. I вже коли ми вляглися, пролунав дзвiнок. Це була Олена, i я вийшов на подвiр'я.