Розділ «XXVI»

Уривок скiнчився. Я готовий був дати голову на вiдсiч, що вiн мав належати саме до незавершеного роману, який зараз лежав на моєму столi. Адже якраз на цьому епiзодi обiрвався сюжет у зошитi! Дата, яку комп'ютер ставить на усi створенi документи, свiдчила, що Чумак писав його за п'ять мiсяцiв до зникнення, тобто тодi, коли зошита у нього вже не було. Тому й писав уривок на комп'ютерi, а не «Паркером»! Швидше за все так раптово «накрило» натхнення продовжити саме цей роман. Пошукав зошит, адже за iнерцiєю завжди дописував туди ручкою, а його немає. Напевно, згадав, що востаннє бачив його, коли брав iз собою на iнтерв'ю. Отже, десь закинув. Пошукав-пошукав i накидав уривок на комп'ютерi. Мовляв, колись знайдеться.

Нi, про те, що уривок був саме до цього роману, не було сумнiвiв. Адже герой залишив машину i вийшов у море на човнi. Та й коли виникла потреба повернутися, зрозумiв, що до машини так просто не потрапити, адже вона закопана у пiску. Усе сходилось. А назва папки? «КС». Господи… «Край свiту»! Ну ще б. Незакiнчений роман у зошитi не мав назви, але його герой у рiзних мiсцях кiлька разiв повторював, що хотiв би втекти вiд усього на край свiту. Отак дослiвно i казав.

Край свiту… Де зумiв знайти його Чумак, якщо, звiсно, мої вiдкриття правдивi. Якщо я їх правильно розумiю. Якщо взагалi Чумак живий.

Тодi десь-таки знайшов. I у його машинi було щось таке, що обов'язково належало забрати iз собою, не забути, адже воно вказувало якимось чином на його схованку. Лише так я розумiв момент про мiну уповiльненої дiї.

Ох, як усе закрутилось!

I якщо Чумак для вирiшення власних проблем скористався iдеями свого героя, то вже, звiсно, не забув забрати цю рiч. Напевно, ж не забув! А що як раптом… Яких тiльки казусiв не буває у нашому життi. I якщо забув, це одразу ж знайде той, хто розкопає i вiдкриє машину. А якщо нi, можливо, вдасться зрозумiти, що саме вiн забрав. Хай там як, а слiдiв Чумакових побiльшає, якщо знайдеться машина. I моїх козирiв також. Гiдних козирiв, хай проти кого доведеться вести гру.

Я взяв телефон. Густавссон i Антонюк. Я знав, що зумiю їх переконати. I тепер вже я сам пропонуватиму окремим членам «п'ятiрки» сепаратну угоду. Але перед цим я набрав хлопцiв. Нехай починають готуватися до експедицiї на пiщанi береги Одещини.