Розділ «XXIII»

— Ну, це взагалi… — похитав головою я. — А ви хоч розумiєте, що пропонуєте менi?

— Розумiємо, — продовжив представник «Надiї». — Це ви не конче розумiєте. I я хотiв би пояснити. От послухайте, Анатолiю, тiльки спокiйно, без емоцiй. Усi вашi замовники, в тому числi i ми, оскiльки пан Євген нас фактично i представляє, сходимось в одному: нас не влаштовує ця зависла справа, тобто те, що фiгура Чумака затрималася у якомусь невизначеному положеннi i на невизначений час. Можливо, вони на вiдмiну вiд нас не замислюються над цим, але ж ми бачимо! Нас, припустiмо, не влаштовує те, що зникнення Чумака стало предметом спекуляцiй як з боку «Волi», так i часто-густо з нашого боку, не буду цього заперечувати. Протистояння у країнi фактично скiнчилося. Вони вже не є реальною полiтичною силою i час провести розподiл. А для цього бажано зняти багато питань, якi заважають, зокрема i це. Лише пiсля того, як вiдбудеться розподiл, можна розраховувати на якусь стабiльнiсть у державі. А отакий-от статус Чумака зниклого безвiсти — предмет спекуляцiй, домислiв i нагнiтання ситуацiї.

— Ви хочете сказати, що привид якогось там зниклого письменника не дає влаштувати справи сильним свiту цього? — з нерозумiнням скривився я. — По-моєму, маячня, не бiльше.

— Не кажiть… — помахав пальцем Гладкий, наливаючи ще коньяку. — Є така рiч, як суспiльна думка. I вона сильно прив'язана до таких подiй. Ви ж мисливець, уявiть собi, що ставите у лiсi намет. I якийсь шнурок зачепився за гiлку. Можна i не розплутувати — потягти у свiй бiк, позабивати кiлки i намет стоятиме. Але гiлка далi тягтиме у свiй бiк. А там уночi пiде дощ, земля розмокне i кiлок з того боку швидше вирветься iз землi, бо гiлка тягне. Кут намету перекоситься, вода почне затiкати. Незручно буде. А все тому, що ви полiнувалися гiлку вiдплутати. А уявiть, якщо вона не одна? Тодi намет може взагалi впасти. Отак i у життi нашому — не знятi питання заважатимуть у майбутньому. А ви кажете — якийсь там письменник…

Господар BMW налив ще по однiй i, припрошуючи нас, продовжив:

— Щодо ваших пошукiв… Повiрте, смислу у цьому немає нiякого. Ми, по правдi сказати, не вiримо, що Чумака могли прибрати нашi опоненти. Принаймнi не претендуємо на це. Ну не вписується у здоровий глузд, погодьтеся. До того ж, ми у них, як i вони у нас, маємо своїх людей… Ну щось би вилiзло! Хоча б щось! — вiн подав менi ще один мiнiатюрний бутербродик i сам взяв останнiй. — А щодо нас… Повiрте, якби уявити, що це зроблено було з нашого боку, то якось i використалося б для остаточної дискредитацiї опонента. Хтось з наших хоча б десь висловився на тему, що от «Воля народу» замовила убивство вiдомого письменника, який вiдкрито став на бiк їхнiх полiтичних ворогiв. Тiльки не кажiть, що ви про це не думали. Ви ж самi хотiли по сутi, то давайте. Ось вам суто наш iнтерес. I вiн, погодьтеся, не на шкоду iншим. Письменницькi кола, з якими ви мали нагоду спiлкуватися, занесли б його у реєстр великомученикiв вiд пера i влаштовували б собi щороку якi-небудь «чумацькi слухання», вiдкриваючи пам'ятники. Народу потрiбнi новi герої! Навiть дружина Чумака могла б спокiйно розпорядитися фiнансами та й своїм життям кiнець-кiнцем! Вона ж не стара й гарна жiнка. Та й закордонний гiсть, зважте, також висить у повiтрi з усiм тим, що могли б читати люди значно бiльшими тиражами. Бачите? Усi прагнуть розв'язки! Хоча чекайте, як же я забув про вас! Прошу вибачення. I ви з вашим агентством набудете зовсiм iнакшого статусу пiсля того, як розставите крапки над «i». Не менi малювати вам картини вашої слави i популярностi, якi прийдуть одразу ж.

— Це все? — похмуро промовив я.

— Якщо в загальних рисах, то так.

— Тодi, вiдкидаючи емоцiї, скажу вам як професiонал — це повна лажа. Не забувайте, я фахiвець, повторюю ще раз. I достатньо компетентний, хоч працював у допомiжнiй службi. I навiть якби згодився на оце все, що ви пропонуєте, користi для вас жодної. Ви тiльки затiєте нову тяганину. Нiчого не розв'яжеться. Доки не буде знайдено труп Чумака й iдентифiковано за усiма правилами, доти справа не може бути закрита i висiтиме у повiтрi! Почитайте Кримiнальний кодекс. Усе!

— А нiхто й не вимагає закриття справи на паперi, — скривився Гладкий. — Нiхто не вимагає констатацiї, що вона закiнчена у юридичному планi. Достатньо у даному випадку суспiльної думки. А у нас, ви ж не будете заперечувати, може бути нав'язана будь-яка думка, головне — усе зробити грамотно. Нехай навiть натовп скривиться, почувши її уперше. Коли вона звучатиме удесяте, удвадцяте, її вже сприйматимуть як належне. А через рiк взагалi як iстину. Та ще, якщо вона задовольнятиме усiх.

— Усiх?! — не зрозумiв я. — Цiкаво було б почути варiант, який задовольняв хоча б вас i «Волю» одночасно. Я вже не кажу про усiх взагалi.

— А от ми з вами i хочемо його пошукати! — зрадiв функцiонер. — Якщо ви думаєте, що я збираюся переконувати вас повiсити загибель Чумака на них, то глибоко помиляєтеся! Я ж казав уже. Який смисл? Нам уже немає кого знищувати в їхнiй особi. Вони фактично знищенi. Тому такої мети ми не ставимо. Я про iнше. Вихiд необхiдно знайти. Можливо, не зараз. Можливо, навiть не за тиждень i не за два, але його треба знайти. Зрозумiйте нарештi. Це об'єктивна необхiднiсть, яка назрiла. I якщо цього не зробите ви, згодиться хтось iнший. Але це однаково буде зроблено. То для чого ж вам втрачати можливiсть бути найкращим?

— Розумiю, — вiдповiв я. — Але чому тодi вас не влаштовує справжня, iстинна розв'язка?

— Що означає — iстинна? — не зрозумiв Гладкий.

— А те й означає. Я щойно почав розслiдування. I вже є певнi зачiпки, знахiдки, успiхи. Це по-перше. I немає не те що незаперечних доказiв, а взагалi жодних про те, що Чумак мертвий. Я не сиджу склавши руки, а шукаю його слiди.

Смiх обох звучав бiльш нiж природно.

— Якi слiди? На водi? — поблажливо похитав головою Камiнський. — Ми в курсi ваших методiв. Але не можемо чекати, поки ви власноруч скалатаєте веслами усi рiчки та водосховища країни! Це надто довго. Анатолiю, ви ж не дитина!

— Те, що Чумака немає серед живих, нi у кого не викликає сумнiвiв, — безапеляцiйно заявив Гладкий. — Ви перший, хто за останнiй час висловив таке припущення. Гадаю, ви й самi розумiєте це i сказали так, для годиться. Будьте реалiстом, Анатолiю. Чумака немає серед живих, а труп його ви нiколи не знайдете. Розумiєте — нi-ко-ли. I якщо ви дiйсно стоятимете на такiй позицiї, то виконаєте купу дурної роботи i втратите шанси піднятися. А вони даються далеко не кожному. Потiм спостерiгатимете, як це зробив хтось iнший i вiдчуватимете прикрiсть.

— Цiкаво, звiдки у вас така упевненiсть про труп Чумака, як i неможливiсть вiдшукати його, — я зазирнув у його очi. — Чи не тому, що знаєте щось конкретне?

Напевно, це зауваження було зайвим. Напевно, не варто було казати цих слiв. Цiлком резонно я очiкував гнiву i погроз у вiдповiдь.