— Я Лев Безрукий. Дослідник. Етнограф. Вам допомогти?
— Ні. Я сильна, — сказала бабуся. — Просто мені привидівся син...
— А... я взагалі-то... до вас, — промимрив Лев. — До мене випадково потрапило свідоцтво... — він перебирав у руках книжечку, не знаючи, що з нею робити.
— Ходімо до хати. Я візьму окуляри. Мені снився дуже гарний сон... — не дала договорити Маринка і, перебираючи почергово палицями та неслухняними дерев'яними ногами, почовгала до східців. — Коли була молода, — розказувала передихуючи, — сама просила свого Богдана зробити високі сходи. Гарно так. Уранці, до сходу сонця, на підвищенні. Навіть посварились із ним через ті сходи. А тепер... Він відпочиває, а я мучуся... Кожна така вилазка — знущання з болячок...
У коридорі було холодно. Бабуся почовгала далі.
— Я палю в одній кімнаті. Бережу дрова, — пояснила.
Пічка була змайстрована так, що на ній можна було і грітися, і варити їсти. Бабуся підкинула два поліна, поставила чайник. Відкрила тумбу під затягненим павутинням телевізором, знайшла окуляри.
— Я павутиння не знімаю, бо павуків бити не можна, — пояснила. — Бо павуки приносять добрі новини... Що ви там маєте, казали?..
Лев подав Маринці свідоцтво про народження. Вона взяла його, піднесла до очей. Понюхала, погладила. Руки затрусилися, голос затремтів.
— Пахне моїм онучком. То Богданчикове свідоцтво. Ми разом з сином ходили в сільраду його реєструвати. Я тоді вчителювала. Школа поруч. Забігла порадіти, — бабуся втерла сльозу. Де ви його взяли?
— Як би вам сказати... — почав Лев.
— Як є...
— Знайшов у квартирі, яка дісталася мені у спадок від покійної господині...
— Ви мені свідоцтво залишите?
— Так, — відповів Лев.
— Що іще?
— Де могили ваших?..
— Тут. А де я могла їх поховати?.. — Маринка зітхнула. — Вони мене кличуть... А я не можу дійти... Діжду літа — доповзу...
— Я вам допоможу. Хочете? Вже, — запропонував Лев.
— Хочу. Хай Господь тобі дасть здоров'я. Гарний сон — недарма. Знак. Як ти казав, тебе звати, синку?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Привид безрукого ката» автора Процайло Андрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „48“ на сторінці 3. Приємного читання.