TextBook Водій ледь не дістав інфаркту.
— Не ви?.. — спантеличено запитав Безрукий.
— Нє-е, — відповів переляканий хлопчина. — Я тільки два тижні літаю на цій «ракеті»... Я Юра.
— А де господар?
— Поїхав у Сибір. Утік від якогось привида. Здурів... Але по-людськи...
— Ти його знав? — допитувався Лев.
— Знав. Це мій вітчим... — водій з переляканого раптово перетворився в напрочуд розслабленого.
— Він десь жив? — вирвалось у Лева.
— Він жив усюди. І зі всіма, — відповів хлопець. — Я його люблю. Алє він дуже багато сліз приніс людям. І мене бив. Але я йому простив усе. Ще в дитинстві. Бо він мене захистив у дворі. Так усіх построїв, що, згадуючи це, горджусь ним досі... Але це не головне... — хлопець заглибився у спогади. Коли ледь повернувся, Лев запитав:
— А що головне?
— Він сказав, аж цілий світ перевернувся: «Більше їх не ображай. Вони слабкі, тому згуртувались проти тебе...»
— Гарно, але що тут особливого?
— Нічого. Особливе далі, — хлопець виглядав дивакуватим. Марі своїм фаховим оком точно вже почала б до нього приглядатися. — Вітчим мовив: «Ходи додому, синку...» Синку!!! — ось магічне слово, якого я ніколи не чув. Синку!!! Я зрозумів, що маю батька... Думаєте, я не знав, куди їду на виклик?.. Ви той, хто впав на дах?.. — раптом випалив хлопець.
— Той, — відповів Лев. — Ти мені допоможеш, Юро?
— Так. Мушу. Тато мені розповів усе. І після вас він попросив у мене прощення за... гріх, — який, хлопець не сказав, а Безрукий не розпитував. — І я йому простив, — додав хлопець. Виглядав задоволеним. Аж занадто. Чи то від спогадів, чи від спілкування з Левом.
— Де останнім часом мешкав тато?
— У гуртожитку. Звідки починав ще юнаком...
— Ти маєш ключі?
— Так.
— Їдемо туди.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Привид безрукого ката» автора Процайло Андрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „39“ на сторінці 2. Приємного читання.