Розділ «33»

— Не буду. Треба мати контрольовану голову. Ти ж бачиш, туди постійно хтось намагається пролізти...

— Молодець, — похвалила Марі. — Таким ти мені подобаєшся... ще більше... До речі, як тобі було там, у трансі, під гіпнозом?..

— Легко. Здавалося, проблем зовсім немає. Не хотілося виходити...

— Ти все пам'ятаєш?

— Так. Добре, що ти мене зупинила. Я б їм видав цілого листа...

— Ти розумів, що треба замовкнути?

— Звичайно. Але не мав сил зупинитися. Може, навіть не хотів. Бо у цю мить сенс життя був... у цій миті.

— Твереза думка. Отак би повсякчас.

— Точно. А як? Знову шукати якогось відьмака?

— Бажано самому для себе ним бути.

— М-да... Правду кажеш. Тоді чому ти, дорогенька, мене постійно намагаєшся підсадити на якусь чортівню?

Ураз Марі Шмідт дуже змінилася на обличчі, що й сліпий би помітив. Біль приховати не виходило.

— Постійно — я маю на увазі вдруге, — намагався виправитись. — Відьма, маг, розумієш?.. І взагалі, щойно я невдало пожартував. Зіграв найтупішого у світі дурня. Бо я добре знаю... Я переконаний, що коли хтось з людей у цьому світі бажає мені добра, то цей хтось — Марі Шмідт. І вона послана мені Богом, якщо Бог знає, що я ще живу...

— Не гріши, дурнику, — Левова щирість переконала жінку, що він її вколов боляче не зо зла. З ким не буває... — Леве, — Марі його зупинила біля освітленої вітрини магазину одягу, де симпатичні штучні дядьки і тітки були прикрашені шикарним одягом із шаленими знижками, — якщо не секрет, як ти так зразу збагнув, що відьму ми вже проґавили, і що треба мчати до пані Стефи?..

— Не секрет, Марі... Я їх просто побачив. Одна і друга до мене махали пальцем. Великим. Робили жест, що означає «люкс», «класно»... Спочатку відьма. Її палець був у крові. Потім сусідка. Ще із сухим пальцем, непорізаним. Як ці відеокартинки з'явилися у мене в голові — пояснити не можу... І не хочу...

Марі згадала молоду відьму. Як та перелякано верещала, що всі хочуть її крові. Вона бачила наперед. І за це поплатилася. «Борець за справедливість» її якось вичислив і підписав. А потім допоміг збожеволіти, щоб менше пхала носа до чужого проса. І щоб часом не допомогла Левові...

— Уявляєш, Леве, — заговорила, — якщо знаєш результат, то не так і важко розкодувати катового листа...

— Ти вирішила пожартувати? — Лев глянув на неї, щоб уловити вираз обличчя.

— Ні, швидше дослідити... манеру розшифровки. Дивися, рядок «через треті півні за одкровенням неземним, щоб звідати незвідане, збагнути незбагненне...» чітко вказує, що «клієнт» — третій; і хто ще може поділитися одкровенням неземним, привідкрити незвідане, незбагненне, як не відьма, га?..

— Не знаю, — признався Лев. — А в тебе гарна пам'ять...