Розділ ХХІV. 1675 рік. Стамбул

– А якщо і прийде, то у турків буде добра нагода й причина поставити на коліна ще й Ляхистан. Мухамед доки житиме, не відречеться від України.

– Хоч круть, хоч верть, – згадав приказку Михайлович, яку не раз чув від Кульчицького.

– Еге ж. Жили вони бідно, нічого не мали, а потім їх ще й обікрали, – додав від себе Кульчицький.

Вони обоє помовчали якийсь час.

– Треба буде Леопольду складати якийсь звіт, – сказав Михайлович.

– Буду радити, аби відрікся поки що від Угорщини. Вже занадто притиснув Леопольд мадярів, і це може стати чудовим приводом до війни. Кара-Мустафа так і говорив, що війна офіційно має початися через справи угорські. Радитиму цісарю, аби віддав мадярам їхні вольності.

– Аби хіба пізно не було, – сказав задумано Михайлович.

Вони знову на якийсь час замовкли.

– Закуримо, – запропонував Михайлович і витяг кисет із тютюном.

Зукуріть си, тату, і я си закуру,

Не журіться, тату, і я сі не журу… —

раптом заспівав Юрій Кульчицький, згадавши свого старого товариша Миколая Бакальця. Пихнувши димом, пан Юрій витяг із кишені копію листа, що дав йому євнух, розгорнув, подав сербові. Той пробіг очима по перших рядках.

– Що це таке?

– Ти читай, мій сербський брате.

– «Ти – шайтан, турецького проклятого чорта брат і товариш, і самого люципера секретар». Що це таке? Знущаєшся з мене так, пане козаче?

– Ні, це лист запорозьких козаків до турецького султана Мухамеда IV. Так вони йому відповіли. Читай далі, братику.

– Де ж ти взяв цей лист?

– У канцелярії султанській.

Михайлович читав уголос, виразно, ніби карбуючи кожне слово. Від цього читання посмішки враз засвітилися на обличчях обох Юріїв. Час від часу це читання переривалося голосним реготом, а тоді серб читав далі. Цей лист звеселив їм душу, і вони перечитували його знов і знов, доки не нареготалися досхочу.

Виконавши в Стамбулі свою місію, Юрій Кульчицький повернувся до Відня і склав звіт імператору Леопольду. Тепер пан Юрій міг зажити собі спокійним життям, тішачись домашнім теплом. Він збирався відкрити склад чи крамничку із тютюном, а ще з кавою. Юрій з Марією продали свій будинок, діставши гроші на товар. Справа пішла. Жили тимчасово у Юркового давнього приятеля Амвросія Франка, донечку відправили поки що пожити до жінчиної сестри у далеку провінцію. Хотів і дружину туди ж відправити. Кульчицький був упевнений, що родині у Відні залишатися небезпечно, адже скоро можуть прийти турки. Тільки от Марія уже ні за які гроші більше не бажала розлучатися з ним. Так вони і прожили спокійно до літа 1683 року.