Розділ ХХІV. 1675 рік. Стамбул

– За лист платня окрема – треба заплатити людині з канцелярії. Вони там під загрозою смерті зробили копію. Якби падишах дізнався, то повідрубував би їм голови. Тепер вони продають копії…

– Та чую, чую, – Юрій доплатив. – Розкажи, що було, коли султан цей лист почав читати.

Євнух тільки за голову взявся.

– Ой, що було, великий Аллах!

Він хотів розповідати ще, однак Юрій дав йому знак замовкнути: по стежині хтось ішов. Не гаючи хвилини, Кульчицький шугонув у зарості, євнух же розгублено пішов геть, оглядаючись за Юрієм. На щастя, гроші сховав у кишеню, хоча пика його була така перелякана, що тут же могла викликати підозру. Яничари порівнялися із ним, пройшли поруч. Не зайняли. Євнух попхався назад до палацу, яничари пішли у свій бік.

Кульчицький виліз зі схованки, роззирнувся й подався геть, подалі від того місця.

Від султанського палацу Кульчицький рушив вузькими стамбульськими вулицями до того місця, де розмістилися різні дипломатичні місії. Сам Юрій вважався перекладачем при місії Георга Куніка, посла імператора Леопольда. Тільки Юрій не пішов до пана Георга, а звернув убік. Далі був будинок австрійського резидента у Константинополі Джованні Батисти Казанови. Не оглядаючись, Кульчицький пройшов повз будинок, а тоді звернув на іншу вуличку й потяг у бік Золотого Рогу. Камердинер Казанови, побачивши Кульчицького, вийшов з будинку. Він оглянувся, чи за ним ніхто не слідкує, і рушив слідом за Юрієм.

Зустрілися вони, як завжди, на пристані. Кульчицький любив тут бувати, любив море. Тим паче, навколо вешталося чимало різних людей і можна було легко загубитися у натовпі.

Пан Юрій закотив штани і сів над самою водою, підставивши ноги під самі хвилі. Зеленкувата вода лоскотала, ніжила, сонечко пригрівало. Юрій мружився, дивлячись на яскраво-червоний диск, підморгував йому. Багато хто з його товаришів не любив південного сонця, кажучи, що воно турецьке. Неправда, воно світило для всіх однаково, тільки гріло кого більше, кого менше. Туркам більше діставалося сонячних посмішок, більше теплих стріл-проміння падало на цю землю. Тут не було таких затяжних дощів, як у Кульчицях, не було лютих морозів, як узимку на Запоріжжі. Тутешнє море й тепло ніжило, ніби обіймало, заколисувало. Бракувало тут Кульчицькому тільки ясних зір та тихої річкової води, а ще співу солов’я на калині. Тут було все, однак Юрій не чув запаху розореної землі, не відчував цвіту степового зілля. Тут пахло неволею, розлукою християнською.

Серб Юрій Михайлович підійшов іззаду, проте Кульчицький іще здаля почув його кроки. Камердинер Казанови сів поруч із ним і собі підкотив штани й засунув ноги у воду.

– Ну й спека ж сьогодні, – сказав Михайлович.

– Море тепле, як борщ, – погодився Кульчицький.

Михайлович ніяк не міг звикнути до приповідок Кульчицького, однак вони дедалі більше починали йому подобатися.

Вони стали друзями дуже швидко. Роблячи одне діло, серб і козак без слів почали розуміти один одного.

– Ну, пане козаче, довідався щось від свого євнуха? – запитав Михайлович.

– Аякже, мій сербський брате. Мухамед таки піде на Відень. Візир віддав наказ збирати сили. Яничарів і спагіїв скликають зі всіх земель, звозять гармати, порох, провіант. Десь зо двісті тисяч люду піде за падишахом у той похід. Давно уже Європа не бачила такої сили. Відень – ворота до Європи.

– Чув я. Казали, що Кара-Мустафа хоче бути правителем Західної Османської імперії, яка утвориться внаслідок цього походу. Тільки я не думаю, що туркам вдасться цього разу щось відірвати. Не та вже Туреччина.

– Справді не та. Однак зараз вона має союзників. Французький Людовік давно задивляється ласим оком на німецькі землі, англійський Карл також із ним у спілці. Євнух казав, що французи вже давно намовляють візира, а той султана до війни з Габсбургом. Вони кажуть, що німці не готові зараз до війни, і руками турків хочуть їх придушити. Людовік обіцяє, що сам виступить проти деяких курфюрстів, аби ті не могли надати Леопольду належної військової помочі.

Михайлович замислився:

– Проти такої сили нам не потягнути. Якщо не прийде на поміч король польський, то Магомед поставить цісаря на коліна й одягне у свій каптан.