Розділ ХХІІІ. 1674 рік. Оттоманська імперія

– А як же, приходив. Викупляв у нього з полону одного шляхтича – родина передала викуп через мене.

Ага ходив палубою галери, заглядав уважно то сюди, то туди, стукав по обшивці, наче пес, що намагається щось винюхати. Заразом ставив отакі запитання, а Юрій мусив ходити за ним і відповідати.

– Юсуф каже, що то викуплений невільник допоміг решті втекти.

– Ну, вельможний аго, я не смію ставити під сумнів слова шановного Юсуфа, але такого бути не може. Думаю, це охорона просто проморгала рабів і тепер шукає собі виправдання. Обшукавши корабель, ви переконаєтеся, що чужих людей тут немає.

Тим часом яничари добралися до мішків із тютюном, стали нишпорити у них.

– О, вельможний аго, я прошу тебе, аби ти стримав своїх людей. Я везу дорогий товар: хто мені заплатить, якщо вони розсиплють його по цілому судні і змішають із пилом?

Турок ще раз кинув пильний погляд на Кульчицького, тоді сам пішов до мішків. Побачивши свого командира, яничари розступилися. Ага розв’язав перший мішок, дістав свого ятагана. Холодна гостра зброя пройшла повз щільно набитий тютюн. Яничари стали підтягувати один мішок за одним, ага штрикав. Інші обшукали вже увесь корабель – ніяких слідів невільників не було. Ага не заспокоївся, доки не перештрикав усе до останнього мішка.

– Схоже, їх тут і справді нема, – сказав один із яничарів. Ага поглянув на нього чортом, але не сказав жодного слова. Робити було нічого – турки відступили, і невдовзі галера їхня відпливла геть. Судно ж Кульчицького рушило своїм курсом. Коли порт зі всіма кораблями, чайками та високими мінаретами пірнув за обрій, Юрій зітхнув із полегшенням.

– Нехай виходять, а то ще подусяться, – наказав помічникові.

Невільники вилазили з-за обшивки бортів, з-під палуби. Були обдерті, зарослі, брудні. Вони посміхалися до сонця, хрестилися. Яничарському азі й не снилося, що під палубою є прироблене подвійне дно, а обшивка бортів також подвійна. Як не шукали яничари, та до такого додуматися так і не змогли. Тільки надійні люди знали, як Юрій Кульчицький хитро переробив свою галеру.

– Тепер на Україну. На тихі води, на ясні зорі, у світ хрещений, – мовив один зі старих невільників, що очей не спускав із обрію. Десь там, на півночі, лежала їхня славна земля, земля їхніх батьків.