Розділ ХІІІ

У Малинівці Юрію і Селіму нудьгувати не давали. До турка то взагалі ставилися, як до раба, примушували виконувати різну роботу.

– У нас хліба лежаного ніхто не їсть, – постійно нагадував дід Охрім, господар цього хутірця.

– Все ж ліпше, ніж у темниці, – підбадьорював Юрій і брався допомагати товаришу.

Він постійно знаходився поруч, постійно розмовляв про щось із Селімом, вдосконалюючи свою мову. Частенько думав про Сірка: напевно, отаман вирішив зробити Кульчицького товкмачем, аби той перекладав турецькі листи і спілкувався з полоненими. Що ж, мудре рішення, оскільки Юрій іще з дитинства мав потяг до чужих мов, тож наука ішла легко.

Одного дня, коли сонечко вперше за останній тиждень виглянуло з-за хмар, до Малинівки притрюхикав Іван Залога. Юрій із товаришем саме сіли у хаті обідати.

– Ну що, вивчив мову агарянську? – запитав Кульчицького просто з порога.

– Порозумітися можу.

– Добре. Тоді збирайся. А ти, – це було сказано до Селіма, – пиши листа до свого батька. Ось тобі папір, чорнило і перо!

– А що писати? – розгубився турок.

– Зараз диктуватиму. Давай-давай, бери перо. Юрко поїде до твого Очакова: треба там одну людину знайти і з полону турецького вирвати. Ну, чого застиг? Може, волієш між козаками лишитися?

Селім всівся за стіл, узяв перо. Залога почав диктувати йому листа до батька, у якому Селім просив сприяти у всьому козакові, що покаже цього листа…

Уже написаний папірець Залога згорнув і заховав за пазуху.

– Ну що, пане Юрку, ти вже зібрався?

– Так, я готовий, – відповів Кульчицький, вже тепло вдягнений, озброєний і з наплічником за спиною. Селім підійшов до нього.

– Побачиш мого батька, передай йому вітання від мене. Скажи, що я сумую за ним і що дуже хочу повернутися додому.

– Обіцяю, Селіме.

Коли вони з Іваном віддалилися на кілька гонів від села, Кульчицький озирнувся: Селім усе ще стояв біля дороги і проводжав його очима. Юрій ще раз махнув на прощання.

– Не забувай, пане Юрку, що наступного разу ти можеш зустрітися із тим турком на полі бою.

– Я це розумію.

– Він добивав поранених козаків, брав їхніх жінок і діточок на сирівець, – продовжував Залога. – Тож подумай добре, чи може стати він тобі коли-небудь братом.