Поки ми вечеряли, я помітив, що провідник кинув на мене кілька пильних позирків. Врешті таки спитав:
— Чи то не вас я колись бачив у сотні «Холодноярці» з куреня Бондаренка?
— Було, — сказав я. — У вас, друже провідник, чіпка пам’ять на обличчя.
Ми згадали давніші події і курінного Бондаренка, котрий упав місяць тому, в перший день літа. А коли я був ще в сотні «Холодноярці», провідник Корнило приходив до нас на Зелені свята, і ми обоє запам’ятали слова, якими курінний закінчив святошну промову: «Працювати і славно вмерти». Його накрили більшовики тут недалеко — у криївці біля села Вівся разом із Рисем, Ліщиною, Вірою та Остапом. Усі вони пострілялися. Зізнаюся, що за командиром Бондаренком я заплакав, хоч тонкосльозим ніколи не був. Уже тоді можна було здогадатися, що між нами завівся внутрішник[8].
Під акомпанемент жаб’ячої оркестри ми полягали спати на купинах очерету, але я ще чув, як провідник Корнило відвів Стодолю далі від куреня, і між ними відбулася гостра розмова. До мене долинула тільки одна розбірлива фраза есбіста про те, що провідник Буревій буде змушений діяти згідно з інструкцією Організації.
Рятуючись від комарів, я закутав голову маринаркою і поволі занурився в сон.
«Працювати і славно вмерти…»
А вранці пролунав алярм.
Плюскіт весел почув Стодоля, коли йшов до води умиватися. Він спершу подумав, що то приїхав хтось із наших (Дзідзьо обіцяв підвезти на сніданок смажених линів), і визирнув з-за очерету.
— Шміраки! — хрипко скрикнув Стодоля.
До нашого острова пливло зо два десятки човнів, на яких сиділи більшовики.
Розділ без назви (7)
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Троща» автора Шкляр В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ без назви (6)“ на сторінці 5. Приємного читання.