Розділ без назви (20)

Треба було бачити посмішку на понурому обличчі Змія. Так, мабуть, посміхався кит, коли проковт­нув Йону. Грішник потрапив у черево кита, щоб покаятися.

— Хіба для справи не можна про нього забути? — спитав Буревій.

— Про кого?

— Серце.

— Можна, — сказав я. — Коли вже забракне людей такого замісу і цього потребуватиме Організація, я спробую.

— Прийнятна відповідь, — холодно кивнув Буревій. — Для початку даю вам допоміжне завдання. Після кожної зустрічі зі Стодолею друг Місько складатиме вам докладний звіт, який ви протоколюватимете. Усе до найменших подробиць.

Я подивився на Міська. Його це зовсім не збентежило. Він і так, без наказу, розповідав би нам із Сірком усе про зустрічі з агентом Стодолею. Місько не взяв під увагу лиш те, що протоколювання — це вже переслухання підслідчої справи.

— Ви ж знаєте, що сатана ховається у найдрібніших шпаринах? — спитав провідник Буревій.

Цього разу Змієва посмішка скидалася на вищир — під його важкою верхньою губою зблиснув кривий зуб.

— Знаю, — сказав я.

— Друг Місько виявив також агента Гака, котрий привів його до Стодолі, — провадив далі провідник Буревій. — Кого ще, окрім свого вуйка Гака, він міг завербувати?

Я сказав, що насамперед свого молодшого брата Сума та Дзідзя, бо це одна брашка. Вони нерозлучні. Мені важко було повірити у зраду Дзідзя, проте добро справи вимагало ставити під сумнів кожного.

— І все? — холодно подивився на мене Буревій. — У нього, кажуть, є наречена.

— Так, Михася. Вона відійшла від праці, але досі пробуває на нелегальному становищі. Переховується від більшовиків по чужих хатах. Батька її вивезли до Сибіру.

— Це ще нічого не означає, — похитав головою провідник.

— Але ж Стодоля просив не казати Михасі, що він живий, — зауважив Місько. — Виходить, вона ще нічого не знає.

Буревій і Броз глянули на Міська як на дітвака. А Змій так скривився, наче був китом і Йона почав гарцювати в його череві.

— Розстріляв я офіцера і любов свою! — раптом голосно продекламував Броз рядок із Сосюриної балади «Перстень».

Броз до безтями любив Сосюру, незважаючи на ­заломлення поета, і часто його цитував з певним ­натяком на ситуацію. Але тут натяк був двозначний. Свою любов міг занапастити через зраду Стодоля, і так само її міг розстріляти Броз, бо я знав, що він небайдужий до Михасі. Броз закохався у неї того ж таки 45-го, коли ми разом із ним та Стодолею заквартирували в селі Божиків, де жила родина Михасі. Ця красуня мала тоді псевдо Волошка, була секретаркою бережанського провідника Струма і певний час друкувала матеріали навіть для Лемеша[31].

Побачивши вперше Михасю, Броз теж згадав Сосюру. Він подивився у її темно-сині очі й зворушено проказав: