Розділ «ПРОЩАННЯ З РІДНОЮ ЗЕМЛЕЮ»

— На мій обрахунок, наступало їх біля п'яти сотень, — сказав Громенко.

Вже добре стемніло. На становищі вояцтво заворушилось. Я наказую санітарам перевірити стан поранених. Сотенний санітар Зірка має взяти з чоти Залізняка п'ятьох вояків на допомогу пораненим.

Громенко дає наказ приготуватись до відмаршу. Сотенний почот нараджується, як нам вийти з того терену, перейти в другий комплекс лісу, бо залишатися вже тут дуже небезпечно: завтра ворог стягне більші сили і буде робити облави. Нам за всяку ціну треба перейти в тростянецький ліс, але шлях перетинає головна шоса Перемишль-Сянік, по якій весь час курсують ворожі автомашини. I не без того, щоб ворог не забезпечив шосу заставами.

Сотня вже готова до відмаршу. Місяць підійшов високо і так освітив землю, що можна знайти голку, але немає ради — перейти шосу мусимо. Сотенний висилає чотового Іменного, щоб перевірив шосу, а тим часом сотня поволі сходить з гори. Зійшли ми на рівнину і почали посуватися в сторону шоси. Повертає Іменний і голосить, що чути ворожі голоси, мабуть, це ворожа застава.

Недалеко вздовж шоси було розтягнене село Улюч. 3 того села в сотні було кілька вояків. Сотенний покликає їх і питає, як добре вони знають ті терени. Друг Шугай каже:

— Друже к-р, я знаю ті терени дуже добре, бо тут я виріс. Недалеко села є потік, що тягне до села. Тим потоком можна хильцем підійти до села, а звідти стрибками перескочити шосу.

— Добра думка, — сказав Громенко. — Тут недалеко є наша криївка з харчами. Забезпечимось на кілька днів і спокійно перебудемо в тростянецькому лісі.

Сотенний каже мені:

— Друже Соколенко, вншліть рій до криївки, яка є недалеко від Улюча, хай принесуть харчів, а сотня тут на них зажде. Накажіть, щоби скоро впорались.

Я кличу ройового Лозу і наказую йому, що має робити. Лоза, дуже жвавий ройовий, діставши наказ, жваво відійшов. Сотня відпочиває під лісом до повернення Лози.

Лоза скоро повернув з харчами. Сотенний інтендантского розподілив харчі поміж роями, і сотня рушила в дорогу. Мусимо машерувати чистим полем. Немилосердний місяць так освітив землю, що видно, як вдень. Сотня мусить якнайскоріше перебігти відкритий терен, який тягнеться до півкілометра. Щоб не бути заприміченими, ми мусили підбігати і стрибками посуватися вперед. Нарешті добігли ми до того потока. Тут треба було почекати, щоб перевірити село і шосу в тому місці. Переднє забезпечення підсувається до села. Сотня нетерпляче чекає. Забезпечення скоро повертає і голосить, що в селі не завважили поляків, як також і на шосі. Ворог не думав, щоб сотня Громенка втяла таку штуку і висмикнулася з їхніх рук посеред ночі. Хильцем підсуваємося ми до села.

Потік вів з лісу поза село до шоси. Наказ сотенного — перша чота бігом поодинці, десять метрів відстані, перескакувати шосу. По другій стороні ліс був попри шосу тому зараз же зайняти становища. Якщо б ворог нас запримітив і почав стріляти, то відповісти їм тим самим.

Вояки, мов щурі, стрибали через шосу. Сотенний почот і поранені за другою чотою. 3 пораненими треба було трохи більше часу. За Божою допомогою сотня опинилася по другій стороні шоси. Ворог нас не завважив. Тут відпочинемо, а відтак зайдемо в глибину лісу.

Біля години дванадцятої відмарш в глибину лісу. Справді, за якусь годину маршу знаходимо догідне місце до таборування і потічок недалеко — якщо дозволить ситуація, то може і розпалимо вогні, та кухарі зварять зупи. Краще було б закватирувати. Ми з Лагідним обійшли терен і вирішили, що якраз тут є догідне місце.

Сотня розтаборилась. Виставлено відповідні забезпечення, і вояки подались на відпочинок, бо всі були дуже перемучені. Сотенний почот також приготовлявся на відпочинок, але ще нікого сон не брав.

Бачу, що зправа друг Лагідний обертається з одного боку на другий. Там, зліва, сотенний підпер руками голову, а Байда нервово походжає і щось мурмоче собі під ніс. Кожному з нас снувались думки нашого рейду: як нам перейти в Бескид і долучити до тих відділів. Тут всюди заблоковані ліси і села, а найголовнішою проблемою буде прохарчування, бо запасу у нас є лишє на два дні. Щоб дійти до Бескиду, треба було близько чотирьох днів. Не була то легка справа, бо по селах кватирували польські відділи, і польські селяни були озброєні, а де були українські села, то їх вивезено. При тих думках зламав нас сон, і цілий почот також заснув.

Пробуджуємося — вже день. Бачу, що сотенний ходить то взад, то вперед і потирає руки, Лагідний і виховник Зорян також протирають очі, а Байда ще добре хропе.

Сотенний наказує службовому підстаршині, щоби виставив на ялицю зірця, як то в нас практикувалося. Ліс від шоси зносився на високу гору, тож якраз на горі, з високої ялиці, можна було обсервувати терени по другій стороні шоси. Нараз зірець повідомляє, що біля Улюча зупинилося багато автомашин і виловлюють військо. Ми думаємо, що поляки приготовляють облаву на той ліс, де ми вчора мали бій.

За якусь годину зірець повідомляє, що поляки двома лініями заходять у ліс. Відтак чуємо сильний гарматний вогонь на ліси. "Ох і дураки ті поляки, і більшовики!" — радіємо всією сотнею.

Ми користаємось зі спокою, бо ворог втратив нас з очей. Кухарі розпалили вогні і варять щось теплого. Командний склад нараджується, як би найкраще було дістатися в Бескид, зв'язатися з к-ром Реном і там дістати дальші накази відносно нашого рейду на захід.