Розділ «ПРОЩАННЯ З РІДНОЮ ЗЕМЛЕЮ»

Але тут жодна команда не допомагала. Ми бачили, що маємо справу з НКВД. Наш вогонь не вщухав. Сотенний дав наказ чотовому Залізнякові підсунутися до ворожих убитих і забрати амуніцію. Залізняк скоро упорався з ворожими трофеями і повернув до сотні. Тут знову зі сторони ворога відізвались серії кулеметів. Ми уявили, що третя лінія приготовляється до атаки. Щоб не дати їм змоги позбиратись до купи, сотенний вирішив знову наступати, бо гаяння часу було ризикованим.

Наша сотня мала одного тяжко пораненого вояка. Треба було його нести. Я призначив санітара Зірку, щоби взяв з чоти Залізняка чотирьох вояків і заопікувався пораненим.

Наказ: "До атаки". Вгору, на ворожі становища, вилетіла наша червона ракета — то знак нашої атаки. Але ворог, мабуть, цього не сподівався. Нараз — наше могутнє "Слава!", "Вперед!". Кухарі знову почали вигравати мелодії на своїх баняках, які найбільше панікували ворожі лінії. Розлючені наші вояки вдерлись у ворожі становища, і докінчували залишених ворогів. Тут боротьба була не на життя, а на смерть, і не було пощади нікому.

Сонце вже майже ховало своє проміння за обрієм, але до вечора ще далеко. Я перевіряю сотню — маємо ще двох поранених, але вже з легкими ранами.

Ми вже недалеко від краю лісу. Підбігаємо на край, бачимо, як у потоці, збилася купа ворожого війська і прямує до другого лісу. Сотенний наказує поставити чотири кулемети в той потік. Як заграли наші кулемети в тому потоці, то там зчинилось пекло. Ми не знаємо навіть, скільки ворогів там полягло.

Щоб відв'язатися від ворога і замаскувати за собою сліди, нам треба було подумати, як далі йти. Наша сотня опинилася над селом Улючем. Знаємо, що в селі кватирує польська частина. Скільки їх там залишилося, невідомо, а нам треба перейти через шосу, що прямує з Бірчі до Сянока. Дивимось на годинники — щойно година шоста, ще далеко до вечора, а вояки дуже вимучені. Аж один вояк, який був родом з Улюча і знав найпотаємніші стежки того лісу, каже до сотенного:

— Друже командир! Тут, недалеко від нас, є досить стрімкий горбок. Там можна зайняти кругову оборону. Якщо б нас ворог розконспірував, то можна було б ще до вечора боронитися.

— Мабуть, це добра думка, — сказав Громенко, — будемо пробувати.

Машеруємо на той горбок. Там дійсно знайшли ми догідні становища, скоро окопались і спокійно відпочиваємо.

На відпочинку можна було почути, як вояки хвалились своїми подвигами і своїми трофеями. Легко поранені почуваються добре, лише друг Гудим, що був тяжко поранений, дістав високу гарячку, але д-р Сян і д-р Шувар ним добре опікувались.

За якусь годину чуємо, що попід той горбок переходить ворожа частина і навіть не думає, що над їхніми головами сидять "бандеровци" (як вони нас називали).

Стріли иавколо втихли, лише в долині чуємо розмови польською і російською мовами. Золоте коло сонця, що своїм промінням освічувало наші позиції, почало ховатись за високі ялиці. Природа приготовлялася до сну, лісова пташня затихла, лише час від часу можна було почути пугача, який гукав на цілий ліс. Повстанці заснули твердим сном, лише стійкові і застави наслуховували за ворожими рухами. Я і сотенний переходимо навколо горбка, де відпочивають наші герої. По інспекції повертаємо до свого почоту. Сідаємо і нічого не говоримо. Раптом я перебиваю мовчанку і кажу:

— Бачите, сотенний, я казав, що наші хлопці ніколи ще нас не підвели. Вони вміють боронити свою честь, нема де правди діти. Можемо бути горді, що Україна виховала таких героїв.

— Хоробрі молодці, справді, боролись, мов леви, — відповів сотенний. — А ви, Соколенко, можете бути вістуном, — додав він жартівливо. — Чи ви перевіряли наші здобутки?

Я відповідаю, що перевірив. Здобуто п'ятнадцять автоматів, 170 гранат, п'ять скриньок амуніції, а що найголовніше — хліб і американські консерви. В нас є двоє убитих і п'ять поранених, один з них тяжко.

До нашого гурту підходить к-р Байда, потирає руки і каже:

— От, браві козарлюги наші вояки! Досить бобу всипали ляхам.

— Цікаво мені, які втрати мав ворог? — запитав Громенко.

Байда відізвався:

— Та як на моєму відтинку, то можна було нарахувати біля п'ятидесяти вбитих. Скільки на цілій лінії? Думаю, що більше як сотня. Всі хлопи — як дуби. Бачив я двох убитих старшин. Вони зовсім не виглядали на європейців.