Розділ «ПРОЩАННЯ З РІДНОЮ ЗЕМЛЕЮ»

— Поляки!!

Вояки, де хто був, вхопилися за зброю і з місць почали стріляти. К-р Байда скочив у другий бік до чоти Іменного. Він наказує займати становища, а поляки вже вдерлися в наш табір. Почався рукопашний бій. Наші вояки досить добре справлялися з поляками. Бравий кулеметннк Слива присідає на коліно і зі свого "дахтяра" починає сіяти свинцем по ворогові.

Наша сотня була розташована широко, і ми почали атакувати поляків півколом. Тут жодна команда не допомагала. Кожен брав ініціативу у свої рукн. Тому що наші вояки вже були добре вишколені в боях, то добре розуміли як треба діяти. Поляки побачивши, що ми їх оточуємо півколом, і їхня ситуація складна, почали відступати і втікати.

Сотенний, почувши стріли, бігом подався до сотні. Підбігши до табору, він не міг зорієнтуватися, бо тут були поляки і наші вояки. Поляки хапали своїх вбитих і поранених та панічно відступали. На полі бою залишили вони сімнадцять трупів, а поранених потягли за собою.

Ворог найбільше натискав на крило чоти Іменного. Чотовий став на повний зріст і зі свого автомата косив ворога, а кулеметник Слива стримував цілий наступ ворога. Яка була кількість наступаючого противника — тяжко було зорієнтуватися.

Ми стратили героїв: чотового Іменного і його кулеметника Сливу. Для сотні втрата Іменного була дуже велика і болюча, бо був він найкращим к-ром чоти, в боях багато разів своєю хоробрістю рятував ситуацію.

Тяжко поранений в ногу був вояк Терка з боївки Петі. Ворог стріляв розривними кулями, і йому розривна куля вирвала велику діру повище коліна. Хоч д-р Шувар надав йому першу допомогу, але кров постійно йшла. Тому що Терка загубив багато крові, він спочатку терпів, а потім кричав:

— Командир! Застріліть мене!

В боївці Петі також був брат Терки.

Поранений кричав:

— Брате! Не лишай мене на тортури ворогові, застріль мене!

Тяжко було братові зважитися щоб застрілити свого брата, але він бачив його муку і бачив, що він не буде жити, бо почорнів, як земля, бо з нього стекла вся кров. Терка сидів під ялицею і благав брата. Тоді другий Терка приступив, клякнув на коліна. Обидва брати обнялись, лише було чути останні слова Терки: "Прощай Україно!" Постріл з братової пістолі перетяв життя другого брата.

То була трагічна хвилина. Всі від тієї сцени відступили, бо не можна було дивитись.

Тут, на клаптику української землі, було викопано братню могилу і поховано трьох хоробрих вояків УПА. Над могилою курінний капелан промовив молитву, а вояки кинули на їхні тіла по жмені землі.

З великим пригнобленням сотня вирушила в дорогу. Знову почав падати дощ. Болотистими полями вільним маршем прямуємо в Бескид. Машеруючи цілу ніч, мокрі і голодні повстанці над ранком доходять до бескидського лісу. Тут затримуємося, щоб трохи відпочити. Кухарі знайшли потік, набрали води і варять рештки залізних порцій.

По смерті Іменного чоту перебрав друг Лагідний. Після короткого відпочинку сотня рушила в дальшу дорогу. Фізично виснажена сотня вільним темпом посувалася в сторону ріки Ослави. Нам треба було перейти дорогу, що веде з Новотаиця до Волиці. Ми були певні, що дорога заповнена ворожими військами. Висилаємо розвідчу групу, щоб перевірили дорогу. Як тільки група підійшла до неї, нас завважили польські стежі і відкрили вогонь. Сотня мусила змінити рух маршу, і виглядало нам, що поляки нас згубили.

Машеруємо годину. Нараз заднє забезпечення повідомляє, що вслід за нами підходить ворог. Тут знову почався сильний дощ, в лісі стемніло. Сотенний бачить складну ситуацію, що ворог наступає на наші зади. Немає іншої ради — треба займати становища і готуватися до оборони. Наказ — зайняти оборонні становища, добре замаскуватися і підпустити ворога на близьку відстань. Яка була сила ворога — нам тяжко було збагнути. В нашій обороні допомагав нам сильний дощ. На болотистій землі всі ми вимокли до тіла. Займаємо становища, маскуємо себе зеленим чатинням і чекаємо на наступаючого ворога. Дощ заливає наші обличчя.

В тому місці ліс був рідкий, з грубими деревами, але густими кущами. Для нас було дуже добре, бо ми могли бачити ворога на відстань, а ворог не був певний, де сотня може бути. Йшли вони собі спокійно, понуро, не думаючи, що ось за кілька хвилин їх привітають повстанські кулемети і автомати. Перша лінія підійшла до наших становищ на двадцять метрів. Бачили ми, що ця частина не є звичайна армія, а якесь спеціально вишколене з'єднання на поборювання УПА, бо вони, посуваючись вперед, стрибали від одного дерева до другого.

Вже чуємо командування російською мовою. Це з'єднання було корпусом внутрішньої безпеки, яке було зорганізоване на зразок НКВД. Коли ворог зблизився, на них посипався сильний кулеметний вогонь. Перша ворожа лінія знищена, а решта їхніх вояків, хто лишнвся прн житті, почали втікати. За ними сипалися наші кулі. Чуємо російську команду:

— Сволочь, не удєрай, впєрьот!