Розділ «ПРОЩАННЯ З РІДНОЮ ЗЕМЛЕЮ»

— Добре, що накидали нам багато паперу, то буде в що закрутити цигарку.

По часі наших дискусій сотенний сказав мені зробити збірку сотні, щоб вияснити воякам ситуацію і звернення поляків. Сотня стояла на збірці, коли сотенний підступив і зворушливим голосом звернувся до вояків:

— Друзі повстанці! Ворог намагається нас зкомпрометувати, тобто змусити добровільно голоситись і обіцяє помилування. Ви самі знаєте, що то більшовицька тактика. Ви також знаєте, що більшовики пощади нікому не давали, знущалися над полоненими і навіть брутально поводилися з убитими повстанцями. Ви самі були свідками тих звірств, які доконували поляки. Ворог бачить, що є безсилий проти УПА, та шукає іншої зброї. Як хтось з вас думає, що не витримає в тій нерівній боротьбі з ворогом, то може добровільно виступити. За те кари нікому не буде. Ми всі є добровольцями УПА. Вас ніхто не жене під пістолею до бою, так, як женуть вони своїх вояків. Ми пішли до боротьби, бо нас покликала Батьківщина, нас покликали Базар і Крути, нас кличуть наші брати і сестри, яких щойно вчора викинули з їхніх прадідівських хат. Здобудемо Українську Державу або згинемо у боротьбі за неї!

— Здобудемо або згинемо! — відгукнуло вояцтво.

Сотенний сказав мені вибрати дванадцять найкращих вояків, дати їм всім автоматичну зброю, гранати і польські уніформи. Ті вояки мають відійти у перший район до к-ра Бурлаки зі спеціальним дорученням. На командира тієї групи призначити вістуна Оленя. Я покликаю Оленя, даю йому інструкції. Сотенний дає йому "штафету" з тайним наказом, який отримав від к-ра відтинка Рена, подає кличку і збірний пункт, щоб вони, як не зможуть долучити до своєї сотні, то долучать до котрої-небудь і підпорядкуються.

Вістун Олень зголосив сотенному відхід і зник у гущавині лісу.

Сонце підійшло вже досить високо, сотня приготовлялася до відправи Богослужіння. Деякі вояки підготовлялися до сповіді, як колись бувало у рідному селі. Настрій вояків був святковий, але ненадовго. Аж раптом прибігають від переднього забезпечення зв'язкові і повідомляють, що в наш бік йдуть поляки. Яка кількість — ще не зорієнтувались. Сотенний дає наказ маскувати місця постою, а зв'язковим наказує повернути до сотні.

Зв'язкові скоро відбігли, сотня була в бойовому поготівлі. Там, де ми кватирували, були не догідні до оборони місця, бо були ми на краю лісу і над селом. Якщо б там ворог нас заатакував, то ми не мали б куди вицофати, лише тільки до села, а там ворог був би нас зовсім винищив. Громенко дає наказ "Вперед", щоб зайняти кращі становища до оборони.

Між тим, долучила застава, і сотня бігом подалася вперед.

Відбігли ми може півкілометра — там якраз був добрий терен до оборони. Наказ — займати оборонні становища, добре замаскуватися зеленим чатинням і чекати заклику до атаки. За кілька хвилин сотня була готова до оборони. Кожному з нас тривожно билося серце, і нетерпляче дожидали ми появи ворога. Вже чуємо голоси, поміж грубими ялицями бачимо тіні ворожих вояків, які вільно посуваються вперед. Йдуть обережно, без думки, що тут можуть бути упівські відділи. Бачимо добре їхні обличчя. Вже вони від нашої лінії на відстані біля ста метрів.

Я був при чоті к-ра Бартля. На нашому крилі бачимо молодого старшину, що вимахує руками, і ми чуємо його команду: "Лєвесшидло до пшоду, вирувняць лінії!"

Навіть і не думав він, що за якусь хвилину стріне його несподіванка зі сторони сотні Громенка. Там, посередині лінії, знову чуємо російську команду. Поміж грубими ялицями вже бачимо польські рогатівки. Нараз ворожа лінія затрималась, наперед виходить старшина якоїсь ранги і кричить: "Тшимаць одлеглосць, ато маршеруєцє, як бидло!"

Мій палець дрижить на спуску автомата, кров застигає в жилах. Замасковані вояки УП А за грубими ялицями чекають на ворога, мов голодні вовки на здобич.

За якихось десять метрів перед нашою лінією знову ворожа лінія затрималась, але нас вони ще не завважили. Чуємо команду: "Вирувняць лінії!"

Тепер вже пора! По нашій лінії перебіг наказ: "Сильний кулеметний вогонь!" Неначе грім з ясного неба загуркотіла наша зборя. Перша ворожа лінія була скошена, мов трава, лише було чути зойки поранених ворожих вояків. Нам не було чого гаяти часу. Сотенний дає наказ: "Бігом вперед". Наші вояки перескакують ворожі трупи, і ми подаємось вперед, але дехто затримався над ворожими убитими: хто забирав зброю і амуніцію, яка нам дуже була потрібна, а хто знову забирав наплечники, напаковані американськими консервами.

По розбитті ворожої першої лінії і здобутті воєнних трофеїв наказ: "Скоро вперед". Вояцтво УПА бігом подалось вперед, аж нараз переднє забезпечення повідомляє, що завважили друту ворожу лінію.

Знову наказ сотенного: "Залягти і стрибками підсуватися чим ближче до ворожої лінії". Ворожа друга лінія була здезінформована. Мабуть, вони думали, що їхня перша лінія розбила "бандерофцуф", і спокійно собі відпочивали. Наша сотня на ліктях і колінах підповзала під ворожі становища, і за наказом сотенного закидали ми їх гранатами.

Тут створилось справжнє пекло. Замість того, щоб стати в обороні, ворожі вояки почали панічно втікати. За ними сипались наші кулеметні і автоматні серії.

Наша сотня готова до атаки. Кухарі почали бити в баняки, які завжди носили зі собою, і то так ворога спанікувало, що він не знав, куди втікати.

Чули ми російську команду, коли кричали: — Нє удірай!