Розділ «ПРОЩАННЯ З РІДНОЮ ЗЕМЛЕЮ»

— Не зважаючи на те, що ворожі війська зайняли всі ліси і села, ми мусимо тими теренами пробитись в Бескид, — сказав к-р Байда.

Всі старшини з ним погодилися. Вже стемніло. Наказ сотенного — і ми стрілецьким рядком незнаними теренами, маршеруємо на південь. Хоч вояки виснажені до краю, але ніхто з них не нарікає. Машеруємо обережно і повільно. Нараз повертає переднє забезпечення і повідомляє, що за якихось двісті метрів від нас кватирує польський відділ. Наказ: "Зупинитися!". Ми могли цей відділ заскочити і знищити, але задля нашої конспірацп того не можна було робити. Сотня тихо подалася наліво і спокійно обійшла ворожий табір.

Під вечір дійшли ми до Крецівської Волі. Було то село українське, але поляки його вивезли. Тут ми зупинилися і вирішили вислати до села рій — може роздобудуть деяких харчів. По короткому часі рій повертає з порожніми руками, бо після вивозу поляки все пограбували.

Машеруємо далі. Почало розвиднятись. Треба було знайти гущавину лісу, щоб перебути день. Сидимо спокійно, аж пополудні прибігає стійковий і повідомляє, що недалеко від нашого табору машерує польська частина. Наказ сотенного: "Бойове поготівля". Якщо ворог наткнеться на наші становища, то будемо боронитися, але, на наше щастя, ворожий відділ нас обійшов.

Ввечері сотня рушила далі на захід. Командний склад вирішив, що наш рух буде перєважно заселеними польськими теренами, де нас ворог буде найменше сподіватися. Справді, марш був ризикований, бо тут були малі ліси.

Сотня машерувала до пізньої ночі. Дійшли ми під село Лішну. На віддалі кількох кілометрів лежав Сянік, який був переповненнй військом. Ворог концентрував всі свої сили на ті терени, де оперували відділи УПА, і не здавав собі справи, що за його плечіша маневрує сотня Громенка.

Сотня скеровує напрям в сторону Сяну. Висилаємо к-нта Петю з його бойовиками піти до Лішни і здобути харчів. Збірний пункт, куди Петя має повернути, є за Сяном. Між тим, сотня має переправитися через Сян. Петя відійшов.

Сотня подалася в напрямі Сяну, але ми не знали, чи є Сян у тім місці заглибокий. Перший рій чоти Іменного подався вбрід, щоб перевірити, яка заглибока вода. Рій перейшов на другий бік ріки і зайняв становища попри шосу Сян-Динів. Відтак — переправа цілої сотні. Тут ріка не була глибока, але досить широка і рвучка. Перейшовши Сян, затрималися ми в малому ліску і чекали на поворот бойовиків Петі.

Нараз в селі Лішни почули ми стріли. Сотенний каже:

— Мабуть, Петю завважили і почали стріляти, і мабуть він повернеться з протилежного боку.

Дожидаємо на поворот Петі. На наше щастя, він повертає і приводить штуки худобини, бо більше не міг дістати. Петя розповів, що як тільки вони увійшли у село, їх завважили, алє вони ще мали трохи часу і з крайніх хат дістали дві худоби та відійшли без стрілу.

Вояки забили приведену худобу, і кухарі взялися до своєї праці. Вояцтво трохи підкріпилось, тож навіть і кращий гумор дістало. Раптом пустився сильний дощ.

Підкріпившись теплою їжею і кавалком м'яса, могло машерувати далі.

Сотня рушила в дальшу дорогу. Марш був тяжкий: дощ не переставав, земля мокра, і болото тягнулося за обуттям. Терен, яким переходила наша сотня, колись був заселений українцями. Після вивезення українців ці терени заселили поляками.

В таку несприятливу погоду машеруємо вже кілька днів. Ще нам залишився досить великий шмат дороги, щоб дійти до більших комплексів лісів — там вже буде безпечніше. Кожний з нас промок до тіла.

Пригадується мені день 6 червня 1947 року. Над рамком опинилися ми біля села Волиці. Вранці дощ перестав, і висунулося велике коло золотого сонця. Сотня розтаборнлася над селом, у малому ліску. Думали ми, що тут відпочинемо спокійно, і що вояки зможуть на сонці просушити мокрі муіщирн, бо сонце досить добре пригрівало. Цілий день ми приводили себе до порядку. Під вечір сотенний Громенко каже мені:

— Лагідний, Зорян і зв'язковий Перець і я підемо на скрай лісу оглянути терен, а ви і Байда лишаєтеся зі сотнею. Ви знаєте, що робити, в разі якоїсь несподіванки. Ми скоро повернемо.

Він відійшов. Я користаючись з теплого погідного дня, подумав, що є нагода поголитися, бо не знати, чи ще коли така буде. Зв'язковий Крик приніс води, і я почав братися до гоління. Нараз чую крісовий стріл. Я скоро закінчую пас. Тут біжить стійковий і кричить:

— Поляки!

Ситуація досить незручна, бо вояки не сподівалися такого наскоку, не були приготовані до оборони. Я кричу щосили: