Розділ «ПРОЩАННЯ З РІДНОЮ ЗЕМЛЕЮ»

Дощ не перестає падати. Наші обличчя заливає вода. Кожен з нас обтирає обличчя брудними руками — виглядали ми, як чорти.

Скільки ворог мав втрат — тяжко було збагнути, але мав їх багато. 3 нашої сотні мали ми трьох вбитих і двох легко поранених. Ворог не думав, що сотня УПА займає оборонні становища, бо вороже командування мало йти нашими слідами, приперти нас до штреки, шоси і ріки Ославиці, а там були їхні сильні застави — і вони нас викінчать. Але наша стратегія була мудріша від їхньої, і ми їх перехитрували.

По оборонній лінії переходить наказ сотенного — лишаємося на тих самих становищах, бо ворог підтягає другу лінію. Приготувати гранати, і, якщо ворог підсунеться близько, закидати їхні позиції гранатами.

Починає темніти, дощ не перестає. Чуємо ворожі команди. Ворог позбирав недобитки, і формує другу наступаючу лінію. Цим разом вони вже наближаються стрибками, але цілий час чуємо лайки їхніх командирів, які женуть вояків уперед. Бачимо, що лише кущі рухаються, як вони на ліктях і колінах посуваються вперед. По нашому мокрому тілі переходить мороз. Перший наступ ми розгромили, але тепер не буде так легко. Я перехрестився і подумав собі:

— Боже, допоможи!

Нас рятувало те, що наші становища були трохи на горі, а ворог мусив підсуватися під горбок.

Настав вирішальний момент. Наказ — "Гранати!", і в сторону наступаючого ворога посипалися наші гостинці. На наступаючій лінії ворога знову зчинилася паніка, чулися зойки поранених, але і з їхньої сторони впало кілька гранат. Нас не вразило, бо гранати вибухнули перед нами.

Наказ сотенного: "Сильний вогонь і вперед!". Нараз по лісі понеслося могутнє "Слава!". Сотня кинулася до атаки. Настало справжнє пекло. Повстанці бігли щосили вперед. Щоб не дати ворогові отямитися, вдираємося у ворожу лінію, якої майже нема. Поранені польські вояки просять:

— "Браця! Не забійцє! Ми не хцеми з вамі войоваць!"

Інші вояки утікали, як вівці, щоби зберегти своє життя. Вдершися у ворожі позиції, наші вояки скоро справлялися зі своїми трофеями, а найголовніше — з амуніцією, яка нам дужє була потрібна, бо наша вже вичерпувалася. Наказ сотенного — "Повертати на свої позиції!".

На полі бою ворог залишив багато вбитих. Вже стемніло. Сотенний наказує викопати могилу, бо треба поховати загиблих друзів, щоб не дати ворогові знущатися над ними. Вояки скоро викопали спільну могилу, і в неї покладено героїв УПА. Кожна така втрата для нас була дуже болючою.

Дощ перестав падати. Кожному з нас стало холодно, бо мундури були мокрі і неприємні до тіла. Вояцтво, вимучене і зголодніле, тратило на силах. Треба було шукати догідного місця, щоб вояки трохи відпочили і дещо перекусили.

Вільним ходом дійшли ми до вершка гори. Тут затрималися на відпочинок. 3 горбка є добрий обсерваційний пункт. Кухарі зайшли у потік, розпалили біля нього вогні і зварили теплої зупи, щоби трохи вояки розігрілися.

Розвидніло. Громенко, я і Зорян вийшли на шпиль гори на обсервацію. Сотенний подивився у далековид завважив, шо попри те місце, куди ми планували переходити, кватирує ворожа частина. По відпочинку машеруємо далі, але в іншому напрямі. Подаємося в сторону Вислока Горішнього. По дорозі вступаємо до села — може щось поляки ще залишили, як вивозили наших людей. Зближаємося до Вислока, висилаємо в напрямі села розвідку, яка скоро повертає і звітує, що в селі поляки, а по шосі туди і назад переїжджають вантажні автомашини.

Сотня повертає в сторону Команчі. До Команчі лишався ще шмат дороги, але перед нами були ще інші перешкоди: штрека, шоса Сянік-Команча, і ріка Ославиця. Марш був дуже тяжкий: болото тяглося за обуттям, а ноги грузли в чорноземі. Нам не було чого зупинятися: ворог із заду шукає нас, хоч як ми намагалися затерти за собою сліди, але в чорноземі це не було можливо.

Біля дванадцятої наближаємося до штреки, і зупиняємося. По-перше, треба перевірити, чи немає ворожих застав. Чотовий Лагідний вислав рій на перевірку. За кілька хвилин рій повертає і голосить, що на шосі є ворожі застави. Сотня звертає в сторону села Репедь, але, мабуть, ворог нашу стежу запримітив і відкрив сильний кулеметний вогонь. Сотня не затримувалася, і по кількох хвилинах ворожі стріли втихли. Сотенний задавав собі справу, що нам буде не легко перейти штреку, шосу і ріку Ославицю.

Нараз небо потемнішало, і почалася сильна громовиця.

Я приступаю до сотенного Громенка, раджу, щоби він планував перехід до села Репедь, якщо там немає ворога, бо там він буде нас найменше сподіватися. Ми за всяку ціну мусимо перейти на другу сторону, навіть, якщо треба буде переходити пробоєм. Це треба зробити, бо як ворог зі задів нас притисне до їхніх застав, які є на шосі, то нас зовсім винищать. Сотенний погодився з моєю думкою. Покликав до себе провідника нашого району, друга Верниволю, бо він був сам родом зі села Репедь і добре знав ті терени. Верниволя поінформував, кудою найкраще зайти до села. Навпроти села ріка Ославиця не є глибока, отже можна скоро перейти її вбрід.

Зближаємося до села Репедь. Наказ зупинитися. Треба трохи дати воякам відпочити, поки переднє забезпечення поверне з розвідки. Кожен шукав якогось місця, щоб ноги відпочили. Ми обидва зі сотенним плануємо перехід до тростянецького лісу. Сотенннй каже свої плани. Першою буде пробиватися чота Лагідного, бо вона завжди була тією бойовою частиною, що добре вив'язувалася з будь-якої ситуацїї. Відтак, якщо Лагідний перейде на другу сторону і за рікою займе становища, то буде обстрілювати ворожі застави, щоб дати можливість переправитись решті сотні.

Я погодився з його планом. Сотенний каже мені допильнувати, щоб поранені мали добру опіку і охорону. Між тим, стежа повертає і звітує, що в селі тихо і не видко ворожого війська. Сотенний висилає зв'язкового Перця, щоб повідомив чотових, в якому порядку сотня буде переправлятися.