Розділ «ПРОЩАННЯ З РІДНОЮ ЗЕМЛЕЮ»

Машеруємо до села, підходимо до крайніх хат — спокійно. Сотенний покликає чотового Лагідного, каже йому як найскоріше перебігти штреку, шосу і вбрід через Ославицю. Якщо завважать то на другій стороні ріки треба тримати ворога під сильним обстрілом, щоб дати змогу переправитися решті сотні.

Село було на узгір'ї. Там, понизу, була невелика скарпа, а під нею переходила штрека. Чота Лагідного бігом скочила зі скарпи в долину, перескочила штреку і відтак шосу і подалась вбрід через Ославицю. На шосі ворожі застави їх завважили і відкрили кулеметний вогонь, а тому, що ріка була дуже мілка, то нашим вдалося скоро перебратися на другу сторону і зайняти становища, і врешті відкрити кулеметний вогонь.

Друга чота під командою Бартля скочила зі скарпи в долину, через шосу і вбрід. Тут ми не сподівалііся, що на штреці, на тому відтинку, рухасться панцерник. Коли друга чота переправилася на іншу сторону, вона також зайняла становища і відкрила вогонь по ворогові. То була набагато тяжча справа, бо сотенний почот і поранені — ще по тій стороні, а тут чуємо, що панцерник зближається. Зближається він саме там, де ми переправляємося. Сотенний наказує третій чоті взяти під охорону почот і поранених, скоро стрибати зі скарпи і бігом переправлятися через штреку, шосу і ріку. Третя чота з пораненими, почотом і рештою запасових частин бігом скочили вперед.

Панцерник вже був недалеко від нас. Біжимо щосили, по дорозі бачимо ми кількох забитих наших вояків, але не було часу зупинятися, треба було зберегти тнх, що були живі. Нам вдалося перескочити вбрід на другу сторону ріки. В той час панцерник рефлекторами освітив поляну, яка простягалася на півкілометра до села Турянське. Нам за всяку ціну треба було дістатися до села. Ворожі застави і панцерник не переставали обстрілювати поляну.

Сотенний дає наказ Лагідному тримати під обстрілом ворога, а решті сотні повзти, щоб добитися до села. Не була то легка справа. Вояки, вимучені до краю, поволі, мов черепахи, посуваються в напрямі села, один одному допомагаючи, а особливо тим, котрі зовсім підупали на силах. Сотенний, я і виховник Зорян повзаємо то вперед, то назад, допомагаючи знесиленим воякам.

За Божого допомогою нам вдалось доповзти до села. Чота Лагідного весь час змінювала свої позиції. Нарешті добралися ми до села. Бачимо, що вояки виснажені, не мають сили далі йти, а тут довго не можемо затримуватися, бо ворог буде йти слідом.

Село Турянське було вивезене, але можна було дещо знайти з харчів, те, що поляки не змогли забрати, але і то нам було помічне. Добре, що було бараболі достатком, а ще до того і капуста — то вже був для нас добрий обід. В селі довго ми не затрималися. Я перевірив стан сотні. Ми маємо вісім убитих, а між ними доброго лікаря німця Сяна.

Коли Перемиський курінь УПА розбив табір полонених німців, цей лікар добровільно вступив до УПА. Був він відданою людиною і не тільки добре опікувався хворими і пораненими вояками УПА, але, як запанувув тиф на наших теренах, то він відвідував кожного хворого, хоч сам наражувався на небезпеку. Говорив він плинно українською мовою, мав псевдо Сян. Як наша сотня залишила свої оперативні терени, і ми прямували на захід то він щось додумувався, і завжди питав мене, чи сотня не прямує в Західну Європу. Казав, що має доню, якої ніколи не бачив, а хотів би побачити. Але доля не дала йому цієї радості, і впав він на полі слави в боротьбі не за свою Батьківщину.

Також втратили ми сотенного інтенданта, який завжди дбав, щоби вояки мали, що їсти і в що вбратися.

Поранений також був курінний лікар Шувар. Куля перейшла йому повище коліна через кість, треба було його нести на ношах.

День заказувався дуже гарний, сонце підійшло високо і огрівало Божу природу.

В селі ми не могли довго затримуватися. Забравши поранених, багато бараболі і капусти машеруємо в глибину лісу.