Зустрiв сам Бергман, iнтелiгентний, гладкий нiмець. З Бродським вiн, очевидно, давно вже був знайомий, бо звертався до нього «як до свого друга» («шкода», подумала Леся, «що вiн не знає, як Валя допiру рекомендував його ревiзоровi»), з редактором Бергман теж мабуть, зустрiчався, але з останнiм вiн гримав себе багато холоднiш. Що ж до Лесi i Топченка, то вiн тут же став рекомендувати їм своє Берестечко. Iз цiєї рекомендацiї Леся узнала, що предки Бергмана прибули iз Швейцарiї як фахiвцi по виноградарству, їх викликав руський уряд через вiдомого французького енциклопедиста Лягарна ще в 1822 роцi. Дiставши землю в околицях Акерману, вони заснували в п’яти верстах вiд нього колонiю Шабо. Узнавши про iснування надднiпрянських пiскiв, цi предки в 90-х роках переселилися сюди i заснували Берестечко.
– Ви не можете уявити, як моїм предкам важко було, – сказав Бергман, коли компанiя нарештi розташувалась в абрикосовому саду виноградаря. Мiсцеве населення вiдносилось до них надзвичайно насторожено i критично, а з другого боку – переселенцям прийшлося витримати чималу боротьбу з природою. Досить вiдмiтити, що посадочний матерiал вони привозили на парусних катерах iз Шабо, а воду для поливки посадок виноградної лози возили за кiлька верст вiд Днiпра при цiлковитiй вiдсутностi дорiг.
Далi Бергман говорив про мармуровий хрущ, що систематично знищував цiлi площi виноградних насаджень, про пiсок, що, пересовуючись силою схiдних вiтрiв, завжди був страшним бичем виноградаря, про веснянi й осiннi заморозки, про грибнi хвороби, про град та тумани тощо.
– Не дивно, – сказав нарештi Бергман, – що в цих виняткових обставинах багато з моїх предкiв не витримували iспиту i остаточно збанкротували. Тiльки надзвичайно стiйкi, я б сказав, фанатики, перебороли всi перешкоди.
Сiрко раптом пiдвiвся й промовив:
– Все це правда, та тiльки при чому ж тут ви? Виходить, що «нашi гуси Рим спасли». Так?
– Зовсiм не так! – сказав Бергман. – 3 тим же героїзмом, що й нашi предки, i ми ведемо виноградарство. А втiм, – тут же чемно додав вiн, – про це ми, мабуть, не встигнемо поговорити. Дозвольте поцiкавитись: ви приїхали улаштувати на природi пiкнiк?
– Ви не помиляєтесь, – сказав ревiзор, що вже почав позiхати вiд оповiдання виноградаря. – Саме пiкнiк.
За годину на зеленiй оксамитовiй травi появилась скатертина i рiзнi напої. Прийшла дружина Бергмана, поважна теж досить гладенька нiмкеня. Вона сiла бiля чоловiка i мовчки частувала гостей. Гостi пили й їли, i, не знаючи, про що говорити, розповiдали один одному про хмари, якi збиралися зробити грозу i якi так грози й не зробили. Нарештi, всi, крiм Лесi й Сiрка, були на маленькому пiдпитку. Репортер випив бiльш за всiх, так що Леся примушена була зупинити його й сказати:
– Валю, чи не досить тобi?
Але Бродський не вгомонявся й пив далi. Вiн пiдсiв до ревiзора i з захопленням розповiдав йому про свої таланти.
– Ви знаєте репортера Скалуського? – спитав вiн, звертаючись до Топченка. – Вiн колись, це ще було при старому режимi, вдарив об заклад, що вiзьме iнтерв’ю в славетного Мечнiкова… Мечнiков, як вiдомо, нiкого не приймав iз нашої газетної братiї. I, знаєте, взяв!.. Ха… Ха… Вскочив, а той на… горщику, ну i взяв… Ха-ха!
– Для чого ви все це говорите? – спитав Топченко.
– Як для чого? – несподiване запитання сп’янiлого репортера приголомшило. – Ну, знаєте, взагалi…
– От бачите! – тоном наставника сказав, глузуючи, ревiзор, «взагалi»… Невже ви не знаєте бiльш цiкавої теми?.. Ви пробачте за рiзкiсть, – звернувся вiн до Лесi, – я не виношу органiчно порожнiх розмов.
Лесi знову заскемiло в грудях. Цей "нахабний" ревiзор остаточно знахабнiв, а цей Валентин остаточно став дурнем. Леся раптом простягнула руку за вином i вмить випорожнила чарку.
– Браво! Браво! – закричав Бродський. – Браво! Леся повернулась до чоловiка i сказала чiтко:
– Коли б ти, Валю, знав, чому я так захотiла вина, то напевне не кричав би «браво»… Ти дозволиш менi, – додала вона, – пiти з товаришем Топченком на виноградники?
– Будь ласка!.. З охотою! Я теж думаю пiти туди.
Ревiзор усмiхнувся, подивився спiдлоба на Валентина i промовив:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сині етюди » автора Хвильовий Микола на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РЕВIЗОР“ на сторінці 7. Приємного читання.