Розділ «КОЛОНIЇ, ВIЛЛИ…»

Так от: єсть вiлли, бiля мiста в кучерявих лiсах засiли, i шосе до них гадючиться. Єсть вiлли, єсть i колонiї – дитячi. Вiлли: специ, їхнi жiнки вiдповiдальнi, взагалi – квалiфiкацiя, цвiт. Ну…

– Ну, я цю гладку корову й близько не допустила б. Ганьба! Годуємо паразитiв.

– Да, непорядки.

А вдруге вже друга на першу:

– Подумайте: їй одно мiсце на вiллi, а вона.цiлу сем’ю притягла, ще й «друга дома» притягла… Безобразiє…

…Отара бiлорогих баранцiв посунула до сонця: то хмари, то небо за голубе поле… Ну…

I третя на другу:

– Сволоч! В городi одержує тринадцять пайок, ще й тут у три горла.

Їдять шоколад, п’ють каву, молоко – поправляються. Так живуть.

Синiє вечiр – пiд’їжджають автомобiлi. Тодi гостi їдять i всi їдять.

…Слобожанськi лiси й тракти i досi були тривожнi. Ходять бандити по лiсах. На вiллах тихо тому. Купражили гультяї колись, лiтали по шосе мотори, кавалькади, й гомонiв лiс вiд музики, гамiр буржуйський, купецький ходив по корчах… Тепер тихо, тепер їдять…

…Колонiї пiшли далеко в лiси. От колонiя, скажемо. Цвiтуть дiти, ростуть з молодняком дубовим, бронзовi шиї, очi блищать, як спiлi вишнi пiсля дощу. В колонiї виховательки – тьотя Бася, соцвосниця… да…

Господарською частиною завiдує Гiль. Гiль ходить i спiває: «Ми смєло в бой пайдьом за власть совєтов»… Цiлий день спiває. Соловей. Очi йому теж цвiтуть, як спiлi вишнi пiсля дощу. Звiдки вiн – бородатий, мамулуватий? Хто його знає – революцiя родила. I вiн у свою матiр конче закоханий – у революцiю. Не знає нiчого, крiм цiєї пiснi, – i не треба.

– Та покиньте ви спiвати, – кричить Анфиса Павлiвна, гладка, охайна – нiмецької породи.

Гiль зникає.

Є ще стара дiва – Павлина Анфисiвна, – так кажуть, так звуть, – це не так.

Ну, i так далi…

Тьотя Бася – фанатичка. Зустрiчає незнайому жiнку:

– Що ви читали з жiночої справи? Що? Бебеля «Женщина i соцiалiзм» не читали? Та невже?