Розділ «ЗАВ’ЯЗКА (Етюд)»

I

На двадцятiй верствi вiд кордону експрес зупинили бандити. Результатом перестрiлки було: одне вибите вiкно i затримання потяга на кiлька хвилин. Коли експрес знову рушив у сизу далечiнь туманного дня, в купе Криленка ввiйшов повожатий i попрохав його дати притулок двом громадянам.

– Прошу пробачення, – сказав вiн. – В розбите бандою вiкно вривається вiтер, i пасажири вимагають, щоб я їх перевiв у iнше мiсце. Чи не дозволите використати купе дипломатичних кур’єрiв?

– Будь ласка, – кинув Криленко i пiдвiвся з лiжка. В купе увiйшло двоє. Один iз них середнього зросту, з живими мишачими очима – мовчки положив на полицю чемодана i, не привiтавшись, сiв. Другий, очевидно, супутник першого, не в мiру худий, не в мiру високий, так що, входячи в купе, мусiв низько вклонити голову, щоб не зачепитись, нервово вiдкинув плече i попрохав пробачення за турботу. Сiдаючи напроти Криленка, вiн поправив ремiнь свого саквояжа й сказав:

– Я вам не заважаю, шановний добродiю?

– Очевидно, нi, – промовив Криленко i здивовано подивився на пасажира: його увагу зупинила зайва запобiгливiсть.

Не в мiру високий пасажир мовчки, не пiдводячись, скинув пальто й подивився своїми свiтло-синiми очима у вiкно. В такому положеннi вiн просидiв декiлька станцiй, i тiльки коли в купе спалахнув рiжок електрики, пасажир здригнув, кинув швидкий погляд на Криленка i, пiдсiвши ближче до столика, забубонiв по ньому сухими музичними пальцями.

За цей час його супутник встиг декiлька разiв вибiгти з купе i вихопити з подорожнiх станцiйних буфетiв кiлька фунтiв шинки, цукерок, яблук та iншої їжi. Раз у раз вiн наливав чаю в свою металеву чашку i набивав рота принесеним. Коли потяг одходив вiд станцiї, швидкий пасажир розгортав якийсь журнал, виймав вiдтiля записну книжку i щось там занотовував. Iнодi, коли вагони пролiтали повз оселi, вiн пiдбiгав до вiкна, безцеремонне затуляв його своїм станом i пильно вдивлявся десь. За двi хвилини вiн знову сiдав на своє мiсце i знову брав олiвця. Нi до свого супутника, нi до Криленка вiн не промовив жодного слова. Очевидно, цей пасажир зайнятий був якимись мислями, що не давали йому спокою. Весь час вiн наспiвував веселу шансонетку, вимовляючи тiльки:

– Труля-ля-да-труля-ля!

Осiннiй вечiр несмiливо зазирнув у вiкно. Що далi, то все мiцнiшало свiтло електрики. Одноманiтнi перебої колiс глухо бились у вагон i заколисували. Експрес летiв у тумани, одкидаючи верстви, обганяючи гони. Мчались озера, лiси; одлiтали стовпи. Паровик, побачивши далекий червоний семафор, тривожно кричав серед порожнього степу.

Коли Криленко розплющив очi, вiн побачив: високий пасажир i зараз бубонiв по столу, викидаючи свої тендiтнi пальцi. Його супутника не було. Вiд парового опалення в купе стало душно, i Криленко пiдвiвся з лiжка, щоб скинути пiджак. Осiннiй вечiр уже розтанув, i в купе заглядала темна мряка дощовитої ночi. З сусiднього купе, що праворуч, доносились голоси.

– Дозвольте спитати вас, – сказав пiсля довгої мовчанки високий пасажир, коли Криленко, повiсивши пiджака, знову збирався лягти, – вiдкiля ви їдете?

– З Нiмеччини, – не повертаючись, коротко кинув Криленко.

– Мабуть, в посольствi працювали? – спитав пасажир i уважно подивився на свого спiвбесiдника.

– Так!

– Я одразу догадався, – усмiхнувся вiн. – Саме в посольствi, бо iнакше ви не мали б такого вигляду.

Криленко швидко поправив рогово-совинi окуляри: його неприємно вразила така несподiвана фамiльярнiсть.

– Якого вигляду? – трохи суворо спитав вiн i круто повернувсь. Пасажир враз знiтився i обличчя йому перекосилось.

– Коли я вас образив, то прошу пробачення, – промовив вiн. – Менi здалося, що я з вами можу поговорити. Я дуже рiдко говорю.