Розділ «СОЛОНСЬКИЙ ЯР»

I

До слобожанських Млинкiв пiдiйшли могутнi лiси Полтавщини i за три верстви зупинилися.

Стоять стiною, хмуряться.

В гущавину дорiжка по папоротi, повз сизi кущi, до Солонського Яру.

Солонський Яр: як i село.

В селi пахтить дубовим молодняком, стоїть над яром – селом, а нижче в провалля поплентались стрункi й темнi явори, i тiльки за десять верстов виринають, щоб мовчазно вiдiйти на захiд, на пiвдень.

Удень над селом сковзається клапоть перламутрових хмар, а вночi хмари зникають за проваллям, тодi Солонський Яр горить огняницями – i лiс, i село, i небо.

Тодi горить, чарує папороть.

Солонський Яр – природна фортеця.

– Солонськi острожники казали:

– Є Холодний Яр, це – Солонський Яр… Атож…

А в Млинкiвськiй волостi скаржилися:

– I сукинi ж сини! Прохвости! Чортового батька видереш їх вiдтiля.

Чухали потилицi. Збирались на сходку. Мiркували. Iще чухали потилицi.

– Яку тут прахтiку зробити? Га? Запетлювали, як той казав…

…Коли приходить нiч, Млинки напружено дивляться на темну стiну полтавського лiсу й чекають. Але невiдомо, в яку кошару забредуть солонськi вовки. Тiльки вранцi шумить село.

Вранцi дiзнаються, кого обiбрано «до цурки».

…Стоїть могутнiй дуб. на пiвдорозi до лiсу, а до нього сiрiє ранковий шлях, од вiтрякiвперехиляється на дiлянку молодняку.

…У немите вiкно волосної Ради дороги майже не видно.