Розділ «РЕВIЗОР»

Леся здригнула: подивившись на Топченка i побачивши в його очах ласку i щире спiвчуття до неї, вона вiдчула в ревiзорi саме ту людину, що про неї мрiяла минулої ночi. Топченко помiтив це. Вiн ще щiльнiш притиснувся був до жiнки, але в цей момент дорогу їм пересiк Бергман.

– А я найближчою дорiжкою, – сказав Бергман. – От i обiгнав вас. Ви не туди йдете. Кращi виноградники на цей бiк.

I Леся i ревiзор незадоволенi були появою Виноградаря, але вони, звичайно, не показали цього Бергмановi i, подякувавши йому за турботу, пiшли з ним в тому напрямку, в якому вказував виноградар.

– Я вам не договорив, – сказав Бергман, повертаючись до розмови, що її розпочав був до обiду i що iз-за неї й вибiг сюди. – Товариш Сiрко не вiрить нi менi, нi моїм колегам, а по сутi, я турбуюся не за себе, не за своїх колег, а за державу.

I Бергман знову почав довге оповiдання про те, як виноградарi коректно тримали себе в час громадянської вiйни, з якими вони зусиллями органiзовували виноградну кооперацiю i т. д. i т. п., i тому вiн нiяк не розумiє, чому його i його колег позбавили права голосу.

– Цим позбавленням, – сказав Бергман, – ми зовсiм розвалили кооперацiю, бо позбавлених осiб було виключено iз рядiв кооперацiї.

– Ви поiнформували б про це центр, – кинув, позiхаючи, Топченко.

– Як же! Iнформували, – сказав Бергман, витираючи пiт з чола. – Вiдношення до нас радянського уряду…

Виноградар став тут перелiчувати всiх вiдповiдальних осiб, що побували в Берестечку i що «так симпатично» ставилися до нього. А перелiчивши, пiдiйшов до одного iз головних питань.

– Ви тiльки подумайте, – сказав вiн. – За офiцiйними даними, скажiмо. Дагестанської республiки робiтник в Кизлярi дiстає 50 копiйок в день, в Дагестанi середня цiна 1 карбованець. А у нас по сiмнадцятирозряднiй сiтцi з спiввiдношенням 1:8 рiчнi робiтники по 1 розряду дiстають 18 карбованцiв. Це нормально? Як ви гадаєте?

– Нiчого я не гадаю, – сказав ревiзор, ще раз нарочито позiхнувши i зиркнувши на Лесю, що йшла, кудись мрiйливо поглядаючи своїми трохи гарячими вiд вина очима.Ви яснiш кажiть.

– Будь ласка! Я вас вже поiнформував про дагестанськi норми Слухайте нашi. Пiдрiзник у нас дiстає 2 карбованцi 48 коп. плюс 27% себто 67 коп. (начислення на всю зарплату складають: соцстрах – 16%, на утримання робочкома i ведення культроботи-5 1/2% утримання будинку вiдпочинку – 1%, стипендiяльний фонд – 1/2% будiвля нардому-?%, помешкання робочкому i утримання столу роботодателiв – 3 1/2% – всього 27%) – отже, 2 карб. 48 коп. плюс 67 коп. – 3.15. Купоросники, сапальники, терпiйники…

Виноградар не вгомонявся. А коли вiн пiдiйшов до довiйськових цiн i сказав, що пiдрiзник дiстав вiд нього «тiльки 1 карб.», Леся по вернулась до нього i кинула:

– До вiйни вiн дiставав 1 карб., тепер 2.48 (27% до рук його не попадає). Невже ви гадаєте, що це вже таке велике збiльшення, коли взяти на увагу, що курс довiйськового карбованця був вищий i ще революцiю саме для робiтникiв та селян i роблено?

– Справедливо! Цiлком справедливо, – заметушився виноградар. – Але увiйдiть i у наше становище.

Але лагiдна Леся на цей раз не захотiла «увiйти в становище» i подякувавши Бергмановi за iнформацiю, чемно вклонилася i пiшла з Топченком на дальнiй виноградник.

Пiвденне гаряче сонце почало вже падати, але ще стояла шалена спека. На небi жодної хмари, в повiтрi жодного хижака, наче вимерле все. Сипучi пiски дюнами посувалися праворуч, i в цьому безмежному степу не було їм нi кiнця, нi краю. I коли б не винограднi лози, що участками витикались то тут, то там, здавалося б, що це не надднiпрянський степ, а сама пустельна Сахара. Словом, далi йти не можна було, i тому ревiзор i Леся повернули до Днiпра. I, як тiльки вони ступили на високий берег, одразу повiяло холодком. I одразу ж розмову повернено було на вiдношення Валентина до своєї дружини.

– Це все-таки, їй-богу, домостроєм вiдгонить, – продовжував ревiзор, сiдаючи бiля Лесi, що вже, найшовши тiнь, вмостилась на береговiй травi.Як хочете, а я вас все-таки вважаю за iдеальну жiнку. Такi жiнки залишились тiльки на провiнцiї.

Леся розумiла, що Топченко просто говорить їй комплiменти, що Топченко, повернувшись до Харкова, забуде про неї i саме на другий день, i все-таки Леся з задоволенням слухала ревiзора, i все таки вона слухала б його без кiнця.

– Я, знаєте, – говорив далi Топченко, наче невзначай притискуючись плечем до Лесиного плеча, – я… власне, менi… нiколи не везе з жiнками! Ви, очевидно, хочете спитати, для чого це я говорю? Вiдповiдаю одверто: я заздрю вашому чоловiковi.